… Весь мир насилья мы разрушим
До основанья, а затем
Мы наш, мы новый мир построим,
Кто был никем — тот станет всем!
“Інтернаціонал”
Же би сь те не плакали і не блювали ненавистю в мою сторону, я вас попередив!..
Кожного разу, коли українці роблять якусь революцію, чи то в 2004-му році, чи то в 2014-му, чи в 1918, у них завжди з’являється якесь дике бажання позбавити багатих їх власності і роздати її … а фіг його знає, кому роздати, головне забрати! Українське суспільство, як і весь пост-радянський простір, просто неймовірно насичені тотальною ненавистю і нетерпимістю до більш-менш успішних людей. Найцікавіше те, що якщо сьогодні ваш колега такий же невдаха, як і ви — то зараз він ваш друг. Але як тільки він доб’ється успіху — він стає вашим ворогом і ви починаєте його ненавидіти.
Оскільки у нас крупні бізнесмени або ж як ми їх звемо, олігархи, — найзаможніші люди, то й променів ненависті вони отримують найбільше. Не секрет, що їхньому бізнесовому успіху передувала успішна кримальна діяльність у минулому, і мабуть це і є одна із причин “народної любові”. Але собі так думаю, що навіть якщо б найбагатшою людиною став власник ІТ-бізнесу, який він чесно підняв “з нуля”, його ненавиділи б так само, як і Ахметова.
Я довго цікавився, звідкіля ж ростуть ноги у тої нетерпимості, що ми зараз маємо у суспільстві. Виявляється, це частина нашого буття. Наш світогляд потягом останніх двох-трьох століть формувався таким чином, що пан або власник — це зло, а робітник або селянин — уособлення добра, що успіх пана — це зло, а розорення або розграбування пана — це добро.
Трохи історії
Наша прадержава, Київська Русь, була типовою феодально формою правління. Для тієї доби — це норма. На чолі стояв князь, кругом нього було ще повно менших князьків, ті мали при собі різних бояр і так далі. У історичній термінології цей принцип має назву феодальна драбина. Десь внизу цього ланцюга живлення були ремісники, а в самому низу були холопи і смерди. Найцікавіше те, що дуже мало згадок є про звірства феодалів над холопами, а скоріше навпаки — є згадки про подвиги звичайних людей, наприклад про того ж Кирила Кожум’яку. У принципі, особливої різниці між тогочасним епосом інших європейських країн немає. Щоправда, у Європі у цій ролі, як правило, виступали рицарі, які належали до класу феодалів. Той же король Артур або ж Трістан. Але і в нас, як і в них, герої боролися із драконами, зміями, підступними родичами, чаклунами та іншою нечистою силою.
Перші реальні історичні зачатки”класової боротьби” у нашій історії починаються у період козацтва. Система наступна: ти, будучи кріпаком, тікаєш від пана на Січ, там озброюєшся, проходиш вишкіл і потім вже із загоном козаків приходиш у помістя свого пана, так би мовити, розкуркулити його. Через кілька “ітерацій” козаки помітили, що така схема працює на ура, тому активність козацтва XVII столітті зросла неймовірно. Пани зрозуміли, що боротися з тим явищем буде непросто і почали формувати із козаків найману армію. Так виникло реєстрове козацтво. “Реєстровці” отримали додаткові привілеї на рівні шляхти, зокрема можна було собі завести кількох… кріпаків. Отже картина така: ти був кріпаком або не надто заможним селянином, пішов в козаки, став “реєстровцем”, отримав землю і з нею кількох кріпаків. Очевидно, реєстровці постійно вимагали збільшення чисельності реєстрового козацтва (profit, хулє!), Богдан Хмельницький взагалі нагнувши польську шляхту, ввів повний безліміт. Правда протрималося все не довго, бо Хмельницький підписав 1654 році ще один договір, який ми з горем пополам денонсували лише у 2014му. І то не факт, що з кінцями.
Очевидно, так звані “вільні козаки” реєстровців не любили, не терпіли, і дуже часто доходило по поножовщини. Можливо, це і стало першом значущим поворотом у нашій історії, коли сформувалася чітка нетерпимість до тих, хто живе краще, ніж ти.
У Європі ж у той час розцвітала епоха Відродження, суспільство звільнялося від іґа католицизму, проводячи Реформацію, людство почало думати про гуманізм, потрохи зароджувалися перші ранні паростки майбутньої промислової революції і т.д. А у нас бідні різали багатих, тобто добрі різали поганих.
У той час, коли в Англії вже на повну силу працювали цехи з паровими машинами, коли французи вже починали планувати валити Бурбонів і будувати республіку, коли американці думали про побудову демократичної держави, у нас все було по-старому, і знову бідні кинулися різати багатих — вибухнула Коліївщина.
Цікавою є історія формування США. Це країна, де із самого початку основна ставка робилася на так званий середній клас. Це прошарок суспільства, на відміну від пролетаріату, володіє на додаток до навиків та робочої сили, ще й базовим капіталом — нерухомістю, траспортом тощо, який він хоч і не монетизує, проте це дає певну економічну незалежність і захищеність. Очевидно, що такий базовий капітал треба захищати, тому саме в США прийняли другу поправку, де громадянам надається право володіти і застосовувати зброю для захисту не лише життя, а й майна. Громадянська Війна у США у середині ХІХ століття — це не війна за права темношкірих, хоча її результатом було скасування рабства. Це війна суспільства, побудованого на принципах опори на середній клас, із новітньою феодально-рабовласницькою системою, яка була гальмом розвитку і прогресу. Врешті-решт, остання перешкода на шляху до успіху була усунута і двері до світової гегемонії США були відкриті.
А у тим часом у нас… В Україні щойно скасували кріпацтво. Його, можливо, і не скасовували б, але в Європі то було вже не модно і російські дворяни, мабуть, почувалися не надто комфортно на прийомах зі своїми європейськими ві-за-ві, які замість кількості кріпосних душ обговорювали новинки технічного прогресу. Після скасування кріпацтва на, так би мовити, ринку праці з’явилося чимало людей, які готові були запропонувати свої трудові послуги. Але нюанс в тому, що волю-то селянам дали, а от землю — ні. Отже, приходилося найматися на роботу у тих же панів за копійки. Селяни зрозуміли, що з тою волею вийшло велике кидалово і затаїли сильну злобу на дворянство і всіх багатіїв, яка виплеснеться через 50 років у дуже паскудній формі.
Доказом саме таких настроїв у суспільстві є цілий ряд літературних творів тої доби: Хіба ревуть воли як ясла повні?, де головний герой Чіпка бореться із буржуазією, а от Грицько, паскуда, заробив троха грошей і сидить довольний; Fata Morgana, де чітко описані мрії Меланки мати власну землю, сподіваючись, що її будуть ділити (тобто комусь заберуть, а їй дадуть), і ще маса прози і поезії, присвяченій цій темі.
Очевидно, що на початку ХХ століття нетерпимість і ненависть до будь-кого, хто мав хоч щось, досягла апогею і під вмілим і корисливим керівництвом Володі Ульянова ціль досягла успіху — пролетаріат встановив диктатуру, буржуїв розкуркулили, багатих повбивали, комунізм наступив… Одним словом, перефразовуючи цитату із Інтернаціоналу, хто був лайном, той знову став лайном, у якому тепер плавають всі. Досі плавають :(.
Святий Грааль сучасної економіки
Що робить Жовтневий переворот 1917 року відмінним від інших революцій епохи Нового Часу? А у тому, що в усіх країнах люди боролися за доступ до засобів виробництва і можливість вільно монетизувати свій основний капітал, тоді як ціллю більшовиків було забрати засоби виробництва і землю. Комуністи зуміли підняти руку на основу основ сучасної економіки — приватну власність.
Приватна власність протягом віків у Західній Європі, а згодом і у Америці, Японії та Кореї, була введена практично у ранг святих. Будь-які бунти та революції, звичайно ж, закінчувалися грабунками помість та маєтків, але ніколи не ставили експропріацію майна як системну ціль. У XVIII столітті в Європі із початком промислової революції почав формуватися новий клас людей, так звані промисловці. У них не було титулів, але була вже купа грошей і землі. Іноді більше, ніж у тих же графів та баронів. І хоч, можливо, дворяни й заздрили новим скоробагатькам, проте “гасити” їх вони не стали. По-перше, тому, що поважали предмет приватної власності, а по-друге, як наслідок першого пункту — розуміли, що володіти чимось ще не означає могти мати з цього користь. А уявіть, що було би, якщо промислову революцію таки “загасили”? Мабуть, сьогодні ми б раділи не виходу нового iPhone, а появі авто із двигуном внутрішнього згорання.
Західні держави також зрозуміли, що культ приватної власності сприймають лише ті особи, які самі нею володіють. Як результат, там почалися соціальні рухи за встановлення середнього класу як домінуючого прошарку населення, оскільки саме середній клас має хоч і мінімальне, але все ж володіння базовим капіталом. Пролетаріат же, не володіючи нічим, буде намагатися дорватися до засобів виробництва і, відповідно, приватної власності, як правило, радикальним шляхом. Якщо дати можливість пролетаріату відігравати основну роль в управлінні державою, то буде зруйнована система цінностей, що базується на принципах приватної власності, і відновідно економічний розвиток буде припинений. Саме на таких засадах побудований супільний уклад сучасних Західних країн (т.з., золотий мільярд). Особливо чітко це реалізовано у США, що, як бачите, дало змогу цій країні стати світовим лідером практично у всіх сферах.
А тим часом в Україні…
Український шлях розвитку любові до приватної власності був вельми цікавим. Спочатку всім володіли феодали, потім сформувалися козаки, які хотіли їх за то покарати і встановити справедливість. Підступні феодали внесли несправедливість поміж козаків, запровадивши реєстровців, давши їм щось трошки у власність, і відповідно true-козаки (ті, що без нічого) стали ненавидіти всіх тих, що щось мають. У той час, коли у Західній Європі йшла промислова революція, і всіх, хто не хотів працювати в полі на селі, ставили до станка у місті, безмежна Російська Імперія далі інтенсивно використовувала кріпаків, ну якщо вже врешті кріпакам й дали волю, то їх не було чим зайняти, бо в країні не було достатньо заводів, хіба тільки гуральні і оліярні, якими володіли одиниці. Отже, ненависть і несприйняття приватної власності тільки наростали. Це відчуття було настільки сильним, що у людей навіть побутувала думка, що всі пани володіють землею незаконно (у чому незаконність — не зрозуміло…) і з часом їм то будуть все забирати і ділити. Якщо не вірите, то почитайте Fata Morgana Михайла Коцюбинського, там увесь твір побудований на цій ідеї.
В Україні, у ХХІ столітті, досі продовжується диктатура пролетаріату, яка почалася ще навіть до революції 1917 року. Правда у 1917му бездарі, голота і пройдисвіти таки дорвалися до влади і 80 з гаком років плодили таких же комуністичних дибілів, як вони. Когось знищили, бо не піддавася “пролетаризації” і “совєтизації”, хтось, аби вижити, мусів зробити вигляд, що став частиною “комуни”, хтось нищив інших, хтось в це все вірив, а хтось з цим боровся.
А результат сумний: за 80 років совка “СССР” і 23 роки совка “Україна” нам повністю відбили всю повагу до приватної власності. Це так вважають історики. Я ж вважаю, що поваги до приватної власності у більшості населення не було ще до Революції. Совок лише відсіяв “куркулів” і за 70 років зробив чистеньку, як горілка Хортиця, пролетарську бидлобіомасу.
Якщо врахувати, що відсувати пролетаріат на другий план у західних країнах почали вже в кінці XIX століття, а в нас він все ще “при владі”, то можете собі уявити, наскільки ми відстали… 🙁
Про нереальні пролетарські мрії
Я отримав дуже багато коментарів до свого попереднього допису, присвяченого енергозбереженню, на кшталт “не буду економити! це все клятий ахмєтов! треба забрати назад в державу все, що він накрав, тоді буде добре!” Все правильно, буде добре. Тобто буде як за совка було. Тобто, буде повний “добрий” Пц.
На жаль, переважна частина обивателів нашої держави, які так само, як і Меланка із Fata Morgana, вважають, що треба покарати, забрати, націоналізувати і поділити. Вони чомусь думають, що у всьому винні магічні істоти під назвою олігархи. І якщо їх покарати, то ми станемо жити як в Норвегії. Нєє… Як в Німеччині! А нє, як США! О!
Панове, на превеликий жаль, мушу сказати, що ті олігархи — то не якісь там феодали, це такі ж самі колишні пролетарії, такі самі, як і ви. Щоправда, вони вчасно на початку 90-х зрозуміли, як можна нагрітися на руїнах совка, тоді як ви у той же час далі думали, що живете у країні Рад. Вони так само плюють на інститут приватної власності, як і ви, і вони так само готові “віджати” будь-що у будь-кого, як цього ж бажаєте і ви. Але навіть і їхня власність зараз вже є приватною власністю, як прикро вам би від того не було.
Український пролетарій зараз смакує термін під назвою націоналізація. Будь-який політик, який то пропонує, одразу стає королем бидла лідером рейтингу. І хоча у класичному розумінні націоналізацією вважається купівля державою підприємств та інших об’єктів, наш пролетаріат думає, що держава має то забрати силою. Будь-яка націоналізація, чи то навіть шляхом викупу, — це плювок зі сторони держава на інститут приватної власності. А приватна власність — основа сучасної економіки, отже жоден інвестор не вкладатиме гроші у економіку країни, де влада бавиться із забиранням заводів. Це так само, як купляти квиток на корабель, який вже почали різати на метал.
Інвестора ніколи не буде цікавити, яким чином той власник, якого держава забрала обленерго, його купив. Значення буде мати лише одне: він мав, а в нього забрали. Не вірите, що реакція буде саме така? А як ви реагуєте на повідомення про те, що наприклад міліція конфіскувала автомобіль? Однозначно, всі вважають, що мєнти уроди. І пофіг, що та машина із перебитими номерам і вісім разів викрадена. Так само і з інвесторами: їм все одно, за що забирають власність, основне сам той факт, що її забирають.
Ось кілька пролетарських мрій та бажань, які дай Бог, щоб ніколи не здійснилися:
- Українським олігархам заберуть приватизовані заводи, об’єкти інфраструктури та енергетики
- Приватизацію стратегічних підприємств, таких як наприклад, УкрПошта заборонять
Як тільки одна із них стане реальністю — нам гаплик. Останній інвестор забере свої гроші з країни і ми матимемо все у державній власності і долар по 180 грн. А навіть якщо не прийде новий інвестор, то долар буде по тих же 180 грн, рано чи пізно.
Що робити?
Коротко і просто: робити реформи, зменшувати роль пролетаріїв в управлінні держави. Сьогодні наша влада має унікальний шанс: і Президент, і уряд обрані на 5 років, то ж можна робити найрадикальніші і божевільніші реформи, не боячись, що за тебе не проголосують. Бо не проголосують і так, пролетаріат не любить владу, навіть якщо він за тебе голосував ще вчора.
Треба зменшувати те, чим живиться пролетаріат, тобто менше халяви. Збільшити тарифи на енергоносії, скоротити до мінімуму пільги, повністю відмінити субсидії і дотації. Зменшувати радикально, дико і безпощадно. Паралельно, для балансу, знижуючи фіскальний тиск і збільшуючи дерегуляцію, створювати умови, щоб люди могли отримати доступ до засобів виробництва і стати частиною бізнесу. Різного роду кредитні чи тарифні “майдани” гасити по повній, але найкраще ігнорувати. Знову ж таки, наша ціль — жодної халяви.
Далі пустити на приватизацію УкрПошту, УкрЗалізницю та ще масу підприємств, які є розплідником совка і, відповідно, стимулюють ріст і розмноження пролетаріату та паразитування олігархів.
Ось це, Сєня Петрович, є “шовока терапія”, а не ті твої довбані пролетарські закони про збір з імпорту і 30% з “багатих”.
Читати ще
Про енергозбереження в Україні і не тільки