Мальдівська відпустка. Частина 2: Подорож сушею, морем і повітрям

Отож, на численні прохання аудиторії :-), продовжуємо нашу розповідь про Мальдіви (початок тут).

Ось і настав день “Ч” — пора летіти в теплі в краї. І хоча всього лиш недавно я відійшов від трансатлантики і ще трохи діставав jet-lag, там не менше саме відпустка — це найприємніша пора року, а зовсім не то ваше літо :-).

Як я вже казав, ми вибирали авіакомпанію за багатьма критеріями, але серед них два про які хочу згадати ще раз: це зручний час вильоту і прильоту, а також член StarAlliance. І одне, і друге сильно пригодилося.

***

Turkish Airlines хоч і вважається найкращою авіакомпанією Європи, але має вкрай паскудний онлайн сервіс. На відміну від Lufthansa або United, де використовуючи свій booking reference можна зробити он-лайн все, що завгодно — вибрати місця, тип харчування, внести дані програми часто літаючих пасажирів або додати паспортні дані, — Turkish Airlines дозволяють хіба-що просто переглянути інформацію про бронювання, і то в доволі обмеженій формі.

Дуже хотілося вибрати нормальні місця біля вікна, щоб не сидіти десь в глибині літака при перельоті через Індійський океан. Як виявилося, щоб вибрати собі крісло на Turkish Airlines, треба не раніше як за 5 днів до вильоту подзвонити на гарячу лінію Turkish Airlines в Україні (0 800 501 207) і назвати свій booking reference і/або e-ticket number. Далі питаємо в оператора, який тип літака буде використовуватися на маршруті і кажемо, які місця нам подобаються. А як же взнати схему місць в конкретному літаку конкретної авіакомпанії? Ось тут на допомогу прийде сайт seatguru.com. Перед дзвінком в авіакомпанію раджу його відкрити на сторінці відповідної авіакомпанії (напр., флот тих же Turkish Airlines) і, коли оператор скаже тип літака, вибрати його зі списку. Далі дивимося на схему і кажемо оператору які місця ми б хотіли. Також при потребі можна вибрати меню харчування, наприклад кошерне, вегетаріанське, морське і т.д. Так як я на довгих нічних перельотах не їм, то мене ці опції харчування особливо цікавили. Соломію, відповідно, теж :-).

За день до вильоту проходимо так званий on-line check-in. Це ніби та ж реєстрація, тільки онлайн. Система нам видала посадкові талони на заздалегідь обрані місця , хоча не обійшлося без геморою. Оскільки мій Senator/StarAlliance Gold статус був отриманий лише кілька днів тому, то новий номер картки Miles&More нагло не розпізнавався. Як я вже згодом вияснив, всім членам StarAlliance потрібно майже 10 днів, щоб статус часто літаючого пасажира став видимим у їхніх системах бронювання. А поки-що залишалося тільки “срібло”. Також жевріла надія, що дівчата на стійці у Львові щось поправлять.

***

Десь за півтори години до вильоту прибуваємо в наш славний оновлений Термінал А і йдемо на реєстрацію на рейс TK442 Львів-Стамбул. Гордо йдемо на стійку реєстрації бізнес-класу як це гласить статус StarAlliance Gold (скорочено *G). Там мій новий номер знову не розпізнався, що зрештою ми й очікували. Дівчинка на стійці щось довго вводила-вводила, і в результаті навіть витерла всім дані Frequent Traveler’а. Ну але то, у принципі, не страшно і не так вже й важливо.

Далі все стандартно: пройшли повз сканери на радіацію, потім контроль на авіабезпеку і паспортний контроль.

На чистій зоні був певний бардак, бо головне табло писало, що рейс TK442 відлітає з Виходу 5, тоді як фактично його припаркували до Виходу 4. На виході 5 стояв польський LOT, який нервово останніх збирав пасажирів, що загубилися десь в барі чи duty-free. Зрештою, це типова картина для кожного аеропорту 🙂

Посадка в літак відбулася за графіком і ми налаштувалися на початок фантастичної пригоди!

Салон Airbus A319 (TC-JLZ) чистий і просторий, як і пасує найкращій авіакомпанії Європи:

А ще приємно здивував великий крок крісел і наявність ось таких от підніжок:

Перед вильотом з нами привітався капітан, розказав куди і як ми летимо, побажав гарного польоту і ми взлетіли! Внизу лишився Львів і його південні околиці

Харчування і випивка в польоті достойні всяких похвал. Це вже навіть економ-класом і не назвеш:

До Стамбула летіти не довго, всього десь 1 год 40 хв і тільки ми добре поїли і насолодилися видом з вікна, як почалося зниження в аеропорт Ataturk. На горизонті видно Босфор і узбережжя Мармурового Моря:

 

Посадка в аеропорту Аттатурк тривала довго, літак шукав свій слот на посадку, кружляв, описував овали в небі і нарешті таки приземлився.

Сам аеропорт мені не дуже сподобався і скоріше нагадує супермаркет або азіатський базар, ніж власне аеропорт. Народу в той день було стільки, що треба було буквально протискатися між людей, щоб дійти до ґейту. Хоча саме оснащення терміналу дуже сучасне і виглядає солідно.

У Стамбулі нам треба було чекати 7 з гаком годин до рейсу в Малє, а то трохи є. Ідея про поїздку в місто відпала, бо прилетіли ми в Туреччину вже о 6-й вечора, а тинятися по вечірньому Стамбулу в нас особливого бажання не було. Вирішено було піти в StarAlliance Gold Lounge, роль якої у міжнародному терміналі виконує THY CIP Lounge. Але тут є одна проблема — фізичної пластикової картки Lufthansa Senator в мене ще не було (бо її, бл.., десь загубила УкрПошта), лише “електронний” варіант на iPhone, та ще й до всього її номер не розпізнавався. Але як виявилося, Lufthansa App є достатнім доказом. На вході хлопчина подивися на мій телефон, шось там поклацав на компутері, просканував наші посадкові талоні і зі словами Get out!You are welcome! показав на вихід вхід.

Лаундж в Turkish Airlines хороший! Ні, навіть не так!… Він офігєнний!!! Business-Class Lounge від Lufthansa разом тим United Club‘ом миттю впали в моїх очах до рівня “ВІП-залу” на львівському вокзалі.

Чудовий інтер’єр, великий вибір їжі — від салатів до м’яса-гриль і величезний вибір всякого пійла, кінотеатр, СПА (!!!!), офіс-центр з 24-дюймовими iMac’ами, бібліотека, дитяча кімната, туалет з орхідеями, і головне — купа м’яких диванів, на яких можна дрихнути. І ВСЕ БЕЗКОШТОВНО!!! (Безкоштовно, якщо мати доступ в lounge, ясна річ ;-)). YELP, до речі, теж оцінив CIP Lounge на 5 балів, а це вже аргумент!

Сім годин пройшли як одна і після опівночі на табло з’явився наш рейс TK730 Istanbul – Male. Вночі аеропорт трошки спорожнів і добиратися до літака стало легше.

Ось і наш гейт:

Біля гейту проходимо додатковий контроль документів і ось ми майже біля літака (літак на фото — не наш :-))

Нам дали пріоритетну посадку, хоча особливої потреби в тому і не було.

Переліт Стамбул-Малє триває 8 годин і займає всю ніч, тобто так званий overnight flight.

Кілька порад від мене, як часто літаючого пасажира, як зробити overnight flight приємним і добре виспатися:

1. Не вечеряти в літаку. Справа в тому, що тиск повітря в літаку понижений і наше тіло певною мірою страждає від нестачі кисню. Прийом їжі запускає складний механізм травлення, а це в свою чергу вимагає багато енергії, а отже і кисню. А цей стан протилежний до того, що відбувається під час сну, коли тиск крові (а з ним і рівень кисню) знижується і тіло розслабляється. Зрештою, заснути на повний шлунок важко і на землі, а от в літаку на висоті 11 км це в 10 разів важче. Тому ідеально — це повечеряти за 2 години до вильоту в терміналі, а після вильоту — склянка води і спати. Алкоголь, до речі, теж не сприяє сну. Перевірено 🙂
2.  Якщо летите один/одна, то місце найкраще вибирати біля проходу. Інакше, якщо захочеться вночі вийти в туалет, то прийдеться лізти по головах ваших сплячих сусідів. Вночі у вікні і так ніц не видно і крім того від вікна як правило тягне холодом, як би там Boeing і Airbus не хвалили комфорт своїх літаків.
3. Тим, хто літає дуже часто, в пригоді стануть наступні штуки:
   1. Слухавки з активним усуненням шуму (в мене, наприклад, Bose QuietComfort 15)
   2. Нічна пов’язка на очі
   3. Таблетки мелатоніну 🙂

Повертаємось до нашого перельоту. Сервіс Turkish Airlines на трансконтинентальних перельотах, як завжди, приємно здивував:

• Літак виглядає так, ніби лише вчора покинув завод Airbus в Тулузі. Все обвішано електронікою, всюди сенсорне управління і світлодіодна підсвітка.
• Великий крок крісел і нахил спинки. Ну прямо таки бізнес-клас. United зі своїм Economy Plus нервово курить десь збоку.
• У кожного на кріслі вже чекала велика подушка і нормальна ковдра, а не прозора простиня, як у Lufthansa.
• Готельні тапочки
• Всім роздали косметичні набори, в який входили:
  • Пара шкарпеток
  • Зубна щітка + паста
  • Вушні затички
  • Пов’язка на очі
  • Зволожуючий крем для рук і лиця
  • Зволожуючий крем для губ (замість помади)
  • Волога серветка
• Харчування по меню
• Орхідеї в туалеті 🙂
• Великий мультимедійний екран з дуже гарною технологією, при якій екран видимий лише під прямим кутом. Таким чином, ви не бачите, що дивляться інші і світло від їхніх екранів не б’є вам очі і заважає спати. Мудро, нє?

І то все у економ-класі!!! Деякі з описаних вище речей мені не видавали навіть у бізнес та першому класах європейських та американських авіакомпаній. А все тому, що американці шукають всі можливі шляхи здешевлення, в Європі постійно страйкують і хочуть підвищення зарплати, а в Азії в той час трудяться і стараються надати нормальний сервіс!

Я спав майже всі 8 годин і над ранком ми прокинулися десь посередині Індійського океану.

Згодом під крилом почали з’являтися перші атоли райських островів і лагун, а наш літак почав знижуватися до аеропорту Малє

Ще з десяток хвилин і touch down — ми на Мальдівах!

Махаємо рукою нашому літачку, який приніс в цю екзотичну країну і йдемо проходити паспортний і митний контроль

На паспортному контролі нас заставляють заповнити форму, яка нагадує колишню американську I-94. Бланків форм кругом повно, а от ручок нема. Добре, що я мав зі собою в рюкзаку кілька “софтсервівських” фірмових ручок, інакше ми б на тому кордоні довго кукали.

Далі митний контроль. Крім наркотиків і зброї, на Мальдіви до всього не можна ввозити свинину і продукти з неї, а також ні каплі алкоголю. В нас нічого такого не було, тому ми пройшли митницю без проблем, і в’їхали у нову, незвідану країну.

***

 На виході з міжнародного терміналу нас вже чекає представник готелю із надписом Ranveli Village. Хлопчина бере наші сумки і веде нас на check-in на наш трансферний рейс. Саме так, рейс! 🙂 На чекіні зважили наш багаж ще раз, включаючи і ручну поклажу, видали посадкові талони і посадили на автобус, який прямує в “Термінал C”. Багаж при йому в нас забрали і доставили на трансферний рейс окремо (сервіс!). Хлопчина, який нам допомагав пройти ту всю процедуру, отримав своїх 5 доларів на чай 🙂

Термінал C виглядає ось так:

Літак, яким тут літають, — це De Havilland Canada DHC-6-300 Twin Otter, робоча конячка авіакомпаній TransMaldivian та Maldivian Air Taxi.

Посадка в літак виглядає ну дуже вже просто: сидиш собі під навісом, попиваєш воду, а до тебе підходить чувак в уніформі пілота і каже “Ви в Ranveli Village? Ну то пішли зі мною”. Перед гейтомпірсом пілоти все-таки ще раз перевіряють посадкові талони (хто його знає, кого той чувак привів на посадку) і просять пройти на посадку.

Всередині літак — це звичайний “кукурузник”, де кабіна пілотів і салон становлять одне ціле.

Трохи більше двадцяти хвилин польоту — і ми прибуваємо в аеропорт призначення… Точніше просто сідаємо на воду біля острова. На воді плаває невеликий пірс, десь так 6 на 6 метрів, до якого літак швартується, а човни підбирають своїх пасажирів.

Робимо лук на фоні літака

…сідаємо в наш човен і їдемо на острів

На човні прибув наш готельний гід, якого звали Аппу, і ми почали знайомитися з тим, що нас чекатиме наступних 10 днів.

Подорож човном тривала ще 15-20 хвилин і ми причалили до пірсу готелю-острова Ranveli Village Maldives Resort. Далі все стандартно — реєстрація, заповнення готельної анкети і поселення.

***

Уже через годину після прибуття і майже 20-ти годин після вильоту зі Львова ми валялися на пляжі з білим піском і зелено-голубою водою

(Далі буде — відпочинок і повернення)