Дорогі мої друзі, співвітчизники! Через всього лише кілька десятків годин ми почнемо робити вибір нової влади у нових важких реаліях. Соціальні мережі рясніють постами, за кого голосувати, а за кого ні. Хто добрий, а хто поганий. Хто крав, а хто не крав. І так далі… Я не зі своїм вибором визначився, але писати про це не буду. І вам не раджу. Залишейтесь при своїй думці — це ваше законне право.

ВибірЄдине чого не хочеться, це щоб не було як в 2004му — обрали президента з надією, а несподівано виявилося, що він нас зрадив. Хоча давайте будемо відвертими: це не кандидат як правило зраджує нас, а ми його. У далекому вже тепер 2004му ми хотіли від нашого кандидата нездійсненних речей, ми хотіли того, на що самі б ніколи не пішли. Ми повірили в те, що з точки зору логіки було нездійсненним. А потім, коли все стало на свої місця, коли ейфорія від перемоги Майдану пройшла і коли виявилося, що треба не тільки, щоб нам щось поміняли, але й мінятися самому, — все якось розвалилося. Той президент, заради якого ми мерзли на майданах і площах, нас раптом зрадив. Ми думали, що у новому 2005му році ми прокинемося європейцями, а виявилися все тими ж люмпенами і рагулями…

Прийшло десять років. Історія повторюється. Правда події стають більш жорсткими і більш брутальними. Якщо в 2004му ми всього лиш мерзли, то 2014 ми гинули. І ось знову маємо вибори. Цього разу “правильний” кандидат не один і майже кожен виборець вже визначився із своїм “месією”. Але я помічаю, що народ знову робить ту ж саму помилку: він очікує, що обраний ним президент буде керувати народом, а не навпаки — народ Президентом. А це вже означає, що кого б ми не обрали — розчарування неминуче.

Я сподіваюся, що кожен вже визначився із тим, за кого він віддасть свій голос у цю неділю. Тим не менше, аби уникнути розчарувань і прокльонів у майбутньому, насамперед раджу чітко дати для себе відповіді на наступні питання:

  1. Чи читали ви офіційну програму кандидата, за якого сподіваєтесь віддати голос?
  2. Чи читали ви передвиюорчі програми інших кандидатів?
  3. Чи знаєте ви повноваження Президента України згідно Конституції?
  4. Чи вважаєте ви, що обіцянки, дані в програмі, лежать у правовому полі діяльності Президента України і в нього (неї) є встановлена законом можливість дотриматися даних обіцянок?
  5. Чи знаєте, хто згідно законодавства і Конституції України несе відповідальність за:
    1. Економічний стан у державі?
    2. Зовнішню політику?
    3. Діяльність силових структур?
    4. Врегулювання судової системи?
    5. Систему соціального забезпечення?

Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

Сьогодні будемо знову говорити не про Мальдіви і не про подорожі. Сьогодні я знову хочу розказати про важливі зараз речі. Цього разу — про енергозбереження в Україні в цілому і у кожному домі зокрема.

По-перше, держава…

По-перше, в Україні державної програми енергозбереження нема. Все. Переходимо до наступного пункту.

330x220_154201А ні, ладно, таки ще трохи додам. В Україні був колись Державний комітет з енергозбереження, який Президент В. Ющенко ліквідував своїм указом (що впринципі, дуже логічно), тільки-но прийшовши до влади. Бо такий комітет — це бездонна водойма, в якій можна відмивати гігантські бюджетні кошти із няшними лозунгами типу “go green“, “earth day”, “save it for your children” і все таке. Піпл в основному таке хаває, так як 95% поняття не має, що направді повинна робити держава для стимулювання енергозбереження, а тих 5%, які протестують, через підконтрольні ЗМІ швидко назвуть “проплаченими агентами нафто-газових корпорацій” і про них забудуть.

Святе місце порожнім не буває, і після того, коли Бджоляр завершив свою каденцію, його двіччі не судимий наступник утворив Державне Агентство Енергетичної Ефективності, яке у-вві-ккнуло (С) ефективний насос по ефективному випомповуванню грошей з держбюджету. Схеми попм і насосів дуже різноманітні: це і міні-ГЕС в Карпатах, і сонячні станції в Криму, і розпилювання грошей по Кіотському протоколу та сила-силенна інших міні- та гігапроектів по розкрадання коштів замаскованих під солодкою фразою “енегрозбереження”.

На сьогодні сайт ДЕРЖЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТі ладве працює і схоже його в черговий раз будуть зносити… Таке от… Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

УВАГА! Дана стаття містить багато бруду, ненависті та негативу, тому прохання до людей із гіпертрофованим співчуттям припинити читання даного запису. Я вас попередив!..

Пролог

Замість прологу, раджу прослухати лекцію Кахи Бендукідзе, відомого підприємця і науковця грузинського походження. Особливо прошу звернути увагу на презентацію про популізм, енергетичну залежність та затрати на державний апарат…

Ну що, пудивили-сі? Не дуже вам сі то спудобало, пра?

А тепер, вйо до новин!(C)

Перше питання — що робити далі? Ні, я зараз не хочу говорити про Крим і Росію. Там все зрозуміло. Питання стоїть інакше: “Як нам розвиватися далі? Як покращувати наш добробут?” Як кожному із нас реалізувати свою мрію — жити у достойній розвинутій країні?

Ситуація, в якій ми зараз знаходимось, потребує радикальних, важких і непопулярних змін. Нам треба змінитися ментально (очевидно, із Революцією цей процес вже почався), нам треба зрозуміти, що все залежить тільки від нас, а не від того “як там порахують”, нам треба навчитися свідомий, осмислений вибір. Врешті решт, нам треба навчитися ДУМАТИ!

Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

На запитання “Яка напруга в загальній електромережі України?” більшість з нас випалить “220 Вольт!”. І буде правий, бо в середньому так і є. Але ж ми програмісти і ми то знаємо, що означає “середнє” :). Виявляється, якість “електрики”, яка поступає в наші будинки і квартири, є вкрай паскудною, а іноді й взагалі виходить за допустимі норми. Мене, як інженера, що має певне відношення до управління інфраструктурою, зацікавило: а як же виглядають основні параметри електроенергії (зокрема, напруга), яку ми отримуємо і за яку платимо?

Для проведення замірів параметрів живлення, я використав “програмно-апаратний комплекс”, до складу якого ввійшли:

  • ББЖ APC Smart-UPS 750VA (SUA750I)
  • Сервер під управлінням CentOS 6, якого ББЖ підключається USB-кабелем
  • ПЗ apcupsd
  • Система моніторингу Zabbix
  • Власноруч написаний плагін для Zabbix Agent’а, який дозволяє збір даних з apcupsd
  • Час і фантазія :)

Про саме налаштування якось розкажу окремим постом, якщо когось то цікавить.

Отже, давайте дивитися на графіки (вони клікабельні) :)

Ось так виглядав графік напруги в суботу, 11 січня:

electricity_graph_Sat_Jan_11

Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

Тринадцять завжди було моїм щасливим числом: в журналі в “політехніці” я був 13-тим, 13-тий білет мені завжди попадався на екзамені, в 13 років мені стукнуло 13 та багато-багато інших цікавих нумерологічних співпадінь.

До нового року залишається всього лише кілька годин і 2013 скоро закінчиться. Мені досі здається, що події, які відбулися весною мали місце кілька років тому. Настав час “згадати все” і подивитися на 2013 в картинках.

2013й через обєктив мого фотоапарата, телефона та інших камер-гаджетів

Рік почався з п’ятірок — моя машинка відсвяткувала ювілей десь в районі Сколе. Отакої!

wpid-IMG_1413.jpg

Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

Що ж, нарешті дійшли руки до написання заключної “сторінки” про відпустку на Мальдівах (попередня частина). Я спеціально пропускаю опис того, чим же ми там займалися майже 10 днів на маленькому острові :). Можливо, дійдуть колись руки і до того.

А зараз я хочу розказати про одне цікаве місто, яке ми відвідали дорогою додому. Це столиця Мальдівської Республіки — місто Малє. Як і все на Мальдівах, столиця в них теж займає окремий острів. Малє настільки колоритне і захоплююче місто, що мені навіть захотілося тут залишитися на деякий час. Звичайно ж, якщо б була така можливість.

Отож, ми покидаємо наш готель-острів і починаємо довгу дорогу додому. Відчуття такі, ніби тебе вигнали з раю.

maldives-vac-0651

Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

Turkish_Airlines_A330-300_TC-JNN_SIN_2012-2-10

Отож, на численні прохання аудиторії :-), продовжуємо нашу розповідь про Мальдіви (початок тут).

Ось і настав день “Ч” — пора летіти в теплі в краї. І хоча всього лиш недавно я відійшов від трансатлантики і ще трохи діставав jet-lag, там не менше саме відпустка — це найприємніша пора року, а зовсім не то ваше літо :-).

Як я вже казав, ми вибирали авіакомпанію за багатьма критеріями, але серед них два про які хочу згадати ще раз: це зручний час вильоту і прильоту, а також член StarAlliance. І одне, і друге сильно пригодилося.

***

Turkish Airlines хоч і вважається найкращою авіакомпанією Європи, але має вкрай паскудний онлайн сервіс. На відміну від Lufthansa або United, де використовуючи свій booking reference можна зробити он-лайн все, що завгодно — вибрати місця, тип харчування, внести дані програми часто літаючих пасажирів або додати паспортні дані, – Turkish Airlines дозволяють хіба-що просто переглянути інформацію про бронювання, і то в доволі обмеженій формі.

Дуже хотілося вибрати нормальні місця біля вікна, щоб не сидіти десь в глибині літака при перельоті через Індійський океан. Як виявилося, щоб вибрати собі крісло на Turkish Airlines, треба не раніше як за 5 днів до вильоту подзвонити на гарячу лінію Turkish Airlines в Україні (0 800 501 207) і назвати свій booking reference і/або e-ticket number. Далі питаємо в оператора, який тип літака буде використовуватися на маршруті і кажемо, які місця нам подобаються. А як же взнати схему місць в конкретному літаку конкретної авіакомпанії? Ось тут на допомогу прийде сайт seatguru.com. Перед дзвінком в авіакомпанію раджу його відкрити на сторінці відповідної авіакомпанії (напр., флот тих же Turkish Airlines) і, коли оператор скаже тип літака, вибрати його зі списку. Далі дивимося на схему і кажемо оператору які місця ми б хотіли. Також при потребі можна вибрати меню харчування, наприклад кошерне, вегетаріанське, морське і т.д. Так як я на довгих нічних перельотах не їм, то мене ці опції харчування особливо цікавили. Соломію, відповідно, теж :-).

За день до вильоту проходимо так званий on-line check-in. Це ніби та ж реєстрація, тільки онлайн. Система нам видала посадкові талони на заздалегідь обрані місця , хоча не обійшлося без геморою. Оскільки мій Senator/StarAlliance Gold статус був отриманий лише кілька днів тому, то новий номер картки Miles&More нагло не розпізнавався. Як я вже згодом вияснив, всім членам StarAlliance потрібно майже 10 днів, щоб статус часто літаючого пасажира став видимим у їхніх системах бронювання. А поки-що залишалося тільки “срібло”. Також жевріла надія, що дівчата на стійці у Львові щось поправлять.

***

Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

maldives-vac-0073

Чому Мальдіви?

Критерії вибору місця проведення цьогорічної відпустки були наступними:

  • Тепле море. Мається на увазі, гарантовано тепле море із чистою прозорою водою та багатою “живністю”.
  • Гарантовано теплий клімат без всяких там циклонів і похолодань.
  • Тільки піщаний пляж, ніякого каміння, гальки і т.д.
  • Виліт тільки зі Львова. Нехай і з пересадками, але авіа-подорож повинна починатися зі Львова. Також, сильна перевага надавалася авіакомпаніям, що входять в StarAlliance.
  • Трохи екзотики :)

Звичайно ж, такі критерії не є чимось особливим і знайти курорт не склало проблем. Ми стали розглядали наступні опції:

  • Канарські острови. Красиві вулканічні острови в центрі тропічної Атлантики. Проте води океану відносно холодні і особливої насолоди від купання нема. Крім, того мені здалося (як потім виявилося, помилково), що на Канарах пляжі кам’янисті через вулканічне походження острова. На додаток, переліт на Канари був тільки з Києва із пересадкою в Барселоні (KBP-BCN-LPA), а це зовсім не зручно.
  • Кіпр. Нібито підходить майже по всіх параметрах, але ми його вирішили залишити для сімейних подорожей, як зробили наші друзі.
  • Іспанія, Греція. Вже були.
  • Балі (Індонезія). Була ідея поїхати туди дружньою компанією, але були певні негативні моменти. По-перше, дуже дорогий переліт. Найдешевший варіант перельоту LWO-KBP-AMS-DPS від а/к AirFrance-KLM коштував майже $1800 з людини RT. Плюс overnight в Борисполі. Це при тому, що сам готель коштував $600-700 з людини за All-Inclusive на 8 ночей. По-друге, навіть якщо б ми зірвали джек-пот в лотереї, то на Балі нас би очікував сильний мусон, при якому з травня по вересень випадає 600 мм опадів в місяць.
  • Домініканська Республіка. Підходило все, крім перельоту. Коли ще був живим Аеросвіт, то з Києва на Пунта-Кану літали дешеві чартери на обдертих B763. В січні цього року Аеросвіт “несподівано” самовипилявся із ринку авіаперевезень, а з ним і вся трансатлантика з України. Відповідно, зараз в опціях лише AirFrance через Париж (LWO-KBP-CDG-PUJ) або Lufthansa на пару з United через Нью-Арк (LWO-MUC-EWR-PUJ). У цілому подорож займає 35 годин і коштує не менше $1600/person RT.
  • Туреччина, Єгипет, Болгарія, Коблево та Винниківське озеро розглядалися лише як глибокий backup-варіант. Крим не розглядався взагалі і не планується найближчих 999 років.
  • Ну і, звичайно ж, Мальдіви. З Мальдівами підходило практично все: і море, і клімат, і природа. От тільки переліт на початках трохи кусався, але після того, як я знайшов переліт від Turkish Airlines вагання у виборі holiday destination відпали остаточно.

Бронювання перельоту і готелю

Насамперед, слід знати, що основним аеропортом на Мальдівах є Аеропорт імені Ібрагіма Насіра в Малє, столиці Мальдівської Республіки. Це трьохкілометрова смужка суші насипана посеред Індійського океану на одному із атолів.

Жодної візи для в’їзду на Мальдіви не треба, не дивлячись на те, що на сайті VisaHQ вказано, що для в’їзду на Мальдіви потрібна віза, яку видадуть на кордоні за 30 доларів.

Отже, як долетіти до Мальдівських островів? Я знайшов наступні опції:

  1. Виліт з Києва через Дубаї, тобто KBP-DXB-MLE. Варіант не дуже зручний, бо по-перше, до Києва треба мотати на поїзді. По-друге, з Києва до Дубаї летить МАУ, яке не має жодного код-шерінгу з Emirates і у випадку скасування рейсу KBP-DXB сегмент DXB-MLE буде втраченим, як і весь квиток. Ну і по-третє, це не StarAlliance.
  2. З Києва через Москву. Все теж саме, що й у попередньому випадку.
  3. Lufthansa пропонувала квитки по $4000/person RT (LWO-MUC-DXB-MLE). Прийшлося відмовитися :-).
  4. З Києва (Бориспіль) з FlyDubai. Доволі цікава опція, можна знайти квитки за $600/person RT з одною пересадкою в Дубаї (ОАЕ). Правда виліт з Києва ранішній (прибл. о 6:00) і відповідно треба ночувати в Борисполі, до якого ще треба добратися поїздом і автобусом. Це ще додатково по $150 на особу. Хоча для киян і жителів областів опція дуже класна.
  5. Наш вибір — Turkish Airlines. Виліт зі Львова з однією пересадкою в Стамбулі (Ataturk Airport). Ціна майже така ж, як і на МАУ+Emirates з Києва. А якщо врахувати, що турки входять в StarAlliance і три роки поспіль визнаються найкращою авіакомпанією Європи, то вибір не залишає жодних сумнівів.

Конкретні дати перельоту ми уточнили прямо на сайті Turkish Airlines, а потім з допомогою SoftServe BTO квиточки на райські острови були в нас в руках :-). Тобто пряма відповідь на запитання як ми бронювали квитки на літак звучить “через travel agency”.

Загалом, графік перельоту виглядав ось так:

TK-reservation

Як бачимо, дуже зручний час вильоту і прильоту, а також відносно не довгий час очікування в аеропорту Стамбула.

Маючи квитки в руках, ми приступили до наступної фази — бронювання готелю.

Перш ніж приступити до самого бронювання, накопав в Інтернетах наступну інформацію для роздумів:

  1. Розмах цін на готелі на Мальдівах дуже великий: від 80 доларів за ніч за двомісний номер до 4500 за номер під водою :).
  2. Як правило, кожен туристичний курортний готель розміщується на одному острові. Якщо на одному острові розміщено 2 і більше готелей, то ціни в них будуть дешевші.
  3. Їжа і напої на Мальдівах дорогі, тому краще шукати опції, де харчування включено.
  4. Чим далі острів/готель від головного аеропорту в Малє, тим дорожчий трансфер (від 20 дол за човен за Малє до блажнього острова до 400 дол на трансфер на літаку).
  5. На всі послуги в Мальдівах стягується туристичний збір і ще якийсь там податок, що в сумі становить майже 18% (!!!). Саме таку суму ви заплатите в кінцевому рахунку.

Ми розглядали наступні опції:

  • Бронювання через booking.com (чим власне і скористалися, про це далі буде більше детально)
  • Пошук готелю через турфірму. Майже всі наші турфірми пропонують “заїзджені” готелі з All-Inclusive і стандартним набором розваг. Ясне діло, що в ціну того “олл-інклюзіва” включена немовірна кількість бухла (чіткий приціл на руссо турісто) і 4-х разове харчування. Відповідно, ціна за ніч виходить від 350 доларів за номер, а це трохи кусюча ціна. Плюс, наші фірми стандартно вимагають передоплату у розмірі 100500%. Прийшлося відмовитися :).
  • Шукали також по різних агрегаторах типу expedia.com, agoda і т.д. Результат пошуку нічим не відрізнявся від того, що пропонував booking.com.

Що ж, так і бути — купляємо через booking.com. Шукаючи готель через “букінг”, ми використовували наступні параметри:

  • Рейтинг не нижче 8.0
  • Опції харчування: хоча б half-board, а ще краще full board

Є ще купа інших параметрів, як наявність в номері Wi-Fi або телевізора, СПА-салон і т.д. Але для нас воно якось було не критично.

Після кількох днів пошуку, на вибір зупинився на готелі Ranveli Village Maldives, який знаходиться на південно-східному аттолі Southern Ari Atoll. Гарний, чистий і тихий 4* готель на острові в глибині Індійського океану із включеним харчуванням і пляжами з білим кораловим піском.  Що ще треба для гарного відпочинку? :)

Також booking.com не вимагав жодної передоплати, ніяких комісій чи інших там зборів. одразу після бронювання з нами по e-mail зв’язався готельний менеджер, який особисто підтвердив бронювання і з яким ми узгодили всі деталі приїзду, а зокрема точну дату і час, номер рейсу і деталі трансферу.

Щодо самого трасферу. Оскільки Мальдіви — це острови, які розкинулися на майже 1500 км з піночі на південь з аеропортом посередині, то очевидно, що трансфер — це не просто поїздка на автобусі з аеропорта в готель, як це виглядає в Єгипті або Греції. Як правило, тут є дві опції:

  1. Катером. Це можливо, якщо острів знаходиться близько до аеропорта (до 100 км), тобто десь в центральному аттолі. Коштує від 20 доларів до 100-150 за поїздку у дві сторони (round trip або RT).
  2. Літаком. Якщо острів далі ніж сотня кілометрів від аеропорта, то вам запропонують переліт на гідролітаку. Це 25-60 хв польоту над кольоровими островами і лагунами. Коштує від 200 дол. і вище. Аналогічна по довжині поїздка на човні займає 10+ годин і коштує більше 1000 дол. RT, тому альтернатив гідропланові просто немає.

Трансфер, як правило, не входить в ціну проживання і оплачується окремо. Проте кожен готель організує трансфер для вас і, за бажанням, додасть його до оплати за проживання і зніме з кредитки однією сумою. Що, погодьтеся, дуже зручно. Щодо організації трансферу, то як правило готель з вами зв’яжеться і вияснить всі деталі.

***

Одним словом, до кінця травня наша вереснева поїздка на Мальдіви вже була повністю оформлена, і душа і тіло рвалися на море як могли! :-)

(Продовження — Подорож в країну вічного літа)

maldives-vac-0020

 

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

blignij_svet_avto_400_310Те, що їзда з ввімкненим ближнім світлом світлу пору добу сприяє підвищеній безпеці — доводити не треба. Про сутінки і темну пору доби мова не йде взагалі. Але часто виникають питання щодо ефективності їзди із постійно ввімкненим ближнім світлом або ж із так званими ходовими вогнями (якщо автомобіль ними обладнаний).

Я не буду наводити власні філософські роздуми з цього питання, а лише подам переклад статті, опублікованої науково-дослідною організацією Insurance Institute for Highway Safety (IIHS) — дуже авторитетна організація, яка займається підвищенням безпеки руху в США. Стаття власне про ходові вогні, але нічого не заважає ввімкнути ближнє світло і отримати той же ефект (так, до речі, вимагається робити в ЄС: нема “вогнів” — вмикай ближнє).

Отже, далі власне стаття. Оригінал тут, перепост вітається.
Continue reading »

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
 

Кодного разу, коли наближається травень місяць, у певних прошарків населення починається “червоне” загострення і вони готуються СВЯТКУВАТИ “перемогу”. І в той час, коли у всьому світі “вшановують”, у нас “святкують”.

Я з глибокою повагою ставлюся до тих, хто віддав життя на фронтах Другої Світової. Ці люди не винні. Вони були маріонетками в руках двох психічно неврівноважених фашистів – Сталіна і Гітлера. Вічна шана тим, хто з гвинтівкою на трьох і магазином патронів на п’ятьох таки зміг пройти пекло війни.

Я з презирством відношуся до комунізму, комуністів і всього, що з тим пов’язано. Ці голозаді люмпени знищили націю, культуру і свідомість людей, виростивши цілі покоління людей, для яких “празнік вєлікой пабєди” – це найвище досягнення людства.

Я і моя родина ніколи не святкувала, не святкує і не буде святкувати “пабєду”. Це не свято моєї родини, це її трагедія…

Славінський Петро Петрович (мій прадід) – у 1947 році заарештований НКВДистами, висланий в Кемеровську область, де пропав безвісти. Пошуки могили не дали результатів. Скоріш за все, похований в братській могилі разом із сотнями інших співітчизників. Причина арешту – антирадянська діяльність, “враг народа”, куркуль.

Славінська Анастасія (прабаба) – заарештована НКВД в 1947 році. Після кількох днів звірячих катувань та гвалтувань вислана в Мордовію, куди так і не доїхала – померла по дорозі і її викинули з поїзда. Місце поховання відповідно не відоме.

Славінський Микола Петрович (брат баби) – застрелений НКВДистами в 1947му році біля с. Родатичі (Городоцький район) у віці 25 років. Будучи позбавленим майбутнього і бачучи, як комуністи поступають з рідними і співвітчизниками, вступив до лав Повстанської Армії. Загинув під час нерівного бою з загоном НКВД. Місце поховання невідоме.

Войтович (Славінська) Пелагія Петрівна (баба) – провела 4 роки в нацистському концентраційному таборі в м. Бург, працювала на фабриці. Після війни в 1947 році заарештована НКВД, обвинувачена в “ізмєнє Родінє” (54 стаття) і вислана в Мордовію, де провела 7 років із 25 призначених. Коли повернулася з Мордовії, то її власна дитина, якій тоді виповнилося 8 років, не впізнавала рідну маму і називала її “цьоцею”…

Войтович Петро (прадід) – офіцер австрійської армії, учасник бойових дій на Російському Фронті. Був поранений в руку і взятий в полон, де провів 3 роки. Повернувшись з полону важив заледве 50 кг, тоді як йдучи на фронт важив 110.

Войтович Мирон Петрович (дід) – в 40-44му добровільно поїхав в Німеччину на роботу, уникнувши примусових робіт. Брав активну участь у підпільному антифашистському русі опору, за що був заарештований Гестапо і провів 4 місяці в таборі суворого режиму. Під час ув’язнення ледь не помер від запалення легенів. Після повернення в Україну заарештований НКВД і засуджений до 10 років  по 54-й статті. Провів 5 років в пересильній тюрмі в Жмеринці. Саме дід мені розказував про катування, які застосовували слідчі при допитах. Зокрема, коли людину садили на ріг табуретки на куприкову кістку і чекали, поки вона не втратить свідомість від болю…

Войтович Антон Петрович (брат діда) – замордований польською каральною поліцією у 1945 році в процесі кампанії репатріації (сумнозвісна “Вісла”), які організували польські комуністи. Всю ніч поліцаї знущалися над тілом, переломивши всі кістки, а над ранком кинули обабіч дороги. Місце поховання – невідоме.

Пик (Войтович) Марія Петрівна (сестра діда) – провівши 4 роки на примусових роботах у Німеччині, вирішила не повертатися в Україну і емігрувала в США. Вона єдина, хто уникнув репресій і переслідувань. А ще вона єдиний живий свідок тих подій і останній представник цього покоління. Проживає в м. Чикаго, зараз їй 92 роки.

Павлюк Василь Іванович (брат діда) – воїн окремого Чехословацького Корпусу Радянської Армії, власник бойових відзнак та нагород Республіки Чехословаччина. Про його життя можна написати окрему книжку, або як мінімум окрему статтю. У 1939 році послухавши пропагандистів-сексотів, які зваблювали райським життям в СССР, перейшов Карпатський хребет і був заарештований НКВДистами, звинувачений в шпіонажі і засуджений до розстрілу. Однак розстріл замінили на довічні роботи на рудниках в Магаданській області, що було гірше за смерть. В 1942му попросився на фронт, оскільки краще було вмерти під кулями, ніж згнити в золотій шахті. Був відправлений в танковий батальйон окремого Чехословацького Корпусу. Під час однієї із битв був важко поранений і сильно обгорів. Закінчив війну під Прагою в 1945 році, де й залишився жити до кінця життя. Про війну говорив неохоче, а якщо його хтось осмілився б привітати “С Пабедой!”, то міг би і в пику заїхати… Комунізм і комуністів вважав найбільшою заразою в світі і люто їх ненавидів. Похований з почестями на війському цвинтарі в Чеській Республіці.

 

 

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • Delicious
  • Digg
  • StumbleUpon
  • Add to favorites
  • Email
  • RSS
© 2012 Roman's Blog Suffusion theme by Sayontan Sinha