Тра 242014
 

Дорогі мої друзі, співвітчизники! Через всього лише кілька десятків годин ми почнемо робити вибір нової влади у нових важких реаліях. Соціальні мережі рясніють постами, за кого голосувати, а за кого ні. Хто добрий, а хто поганий. Хто крав, а хто не крав. І так далі… Я вже зі своїм вибором визначився, але писати про це не буду. І вам не раджу. Залишейтесь при своїй думці — це ваше законне право.

ВибірЄдине чого не хочеться, це щоб не було як в 2004му — обрали президента з надією, а несподівано виявилося, що він нас зрадив. Хоча давайте будемо відвертими: це не кандидат як правило зраджує нас, а ми його. У далекому вже тепер 2004му ми хотіли від нашого кандидата нездійсненних речей, ми хотіли того, на що самі б ніколи не пішли. Ми повірили в те, що з точки зору логіки було нездійсненним. А потім, коли все стало на свої місця, коли ейфорія від перемоги Майдану пройшла і коли виявилося, що треба не тільки, щоб нам щось поміняли, але й мінятися самому, — все якось розвалилося. Той президент, заради якого ми мерзли на майданах і площах, нас раптом зрадив. Ми думали, що у новому 2005му році ми прокинемося європейцями, а виявилися все тими ж люмпенами і рагулями…

Прийшло десять років. Історія повторюється. Правда події стають більш жорсткими і більш брутальними. Якщо в 2004му ми всього лиш мерзли, то 2014 ми гинули. І ось знову маємо вибори. Цього разу “правильний” кандидат не один і майже кожен виборець вже визначився із своїм “месією”. Але я помічаю, що народ знову робить ту ж саму помилку: він очікує, що обраний ним президент буде керувати народом, а не навпаки — народ Президентом. А це вже означає, що кого б ми не обрали — розчарування неминуче.

Я сподіваюся, що кожен вже визначився із тим, за кого він віддасть свій голос у цю неділю. Тим не менше, аби уникнути розчарувань і прокльонів у майбутньому, насамперед раджу чітко дати для себе відповіді на наступні питання:

  1. Чи читали ви офіційну програму кандидата, за якого сподіваєтесь віддати голос?
  2. Чи читали ви передвиюорчі програми інших кандидатів?
  3. Чи знаєте ви повноваження Президента України згідно Конституції?
  4. Чи вважаєте ви, що обіцянки, дані в програмі, лежать у правовому полі діяльності Президента України і в нього (неї) є встановлена законом можливість дотриматися даних обіцянок?
  5. Чи знаєте, хто згідно законодавства і Конституції України несе відповідальність за:
    1. Економічний стан у державі?
    2. Зовнішню політику?
    3. Діяльність силових структур?
    4. Врегулювання судової системи?
    5. Систему соціального забезпечення?

Я переглянув програму більшості кандидатів, а також перечитав їхні обіцянки. Що ж, суцільне “бла-бла-бла…”, суцільна брехня. Я не буду зараз аналізувати, хто що там обіцяє конкретно, але раджу задуматися над такими речами:

  1. У протистоянні ПРЕЗИДЕНТ vs. ПАРЛАМЕНТ завжди виграє парламент. Система зроблена таким чином, що парламент може “генерувати” закони, які тільки заманеться. Президент може їх, звичайно ж, ветувати, але парламент може подолати вето. Так звичайно ж, для подолання вето треба 2/3 голосів конституційного складу парламенту. Однак у критичній ситуації їх зібрати дууууже легко. Наприклад, у 2007 році Президент хотів розпустити Раду через змову у вигляді “широкої коаліції”, більш відомої як ПРиБЮТ. Рада тут же прийняла скандальний Закон про Кабінет Міністрів, остаточно зробивши з Президента “британську королеву”. Вето президента було подолано легко і просто, і закон вступив в дію.
    Другий приклад — це події в Раді 22-23 лютого 2014, коли монолітна і надійна коаліція президента несподівано розвалилася, і усунула вчорашнього здавалося б всемогутнього тирана від влади.
    Мораль: якщо в обіцянках вашого обраного кандидата звучать фрази “я позбавлю депутатів недоторканності”, “я відділю владу від бізнесу” і взагалі будь-який мотив в сторону “я нагну депутатів”, — це брехня! Президент це зробити не в змозі! Цього не зможе зробити ні чесний офіцер, ні порядна дохторка, ні дама з косою, ні олігарх, ні праві, ні ліві, НІХТО! Це лише вдалося більш-менш зробити останньому президенту, який був просто-напросто бандитом, але ж ми більше такого не хочемо, правда?…
  2. “Я знищу корупцію!”. Панове, так направду, ваш кандидат хоче знищити вас з нами! Адже корупція, а особливо хабарництво — це те, що ми все-таки так любимо. Ну наприклад, ви готові:
    1. Часно платити штрафи. От зупинив вас ДАІшник за перевищення, а ви не 100 грн на лапу, а 500 грн в касу?
    2. Чесно здавати на права. З другої спроби, з п’ятою, а то й взагалі не здати???…
    3. Ваше чадо поступає у ВУЗ. І раз — не поступило, не набрало балів на тестуванні. Все, чекаємо наступного року, а не звертаємося до “рішал”
    4. Вистояти чесно всі черги в адміністраціях, БТІ та інших установах?
    5. Купляти дороге протипожежне обладнання і робити все по стандартах, не давати пожежникам на лапу?
    6. Врешті-решт, все робити по правилах і по закону?

    Та ніколи! Ми скоріше зненавидимо президента, який заставив нас жити правильно, ніж почнемо мінятися самі. І так вже було в 2004 році.
    Мораль: Гасло “Я знищу корупцію!” — це не для кандидата, а потім президента. Це для нас. Звичайно ж, багато чого можно зробити й на рівні президента, є чимало корупційних схем, які можна поламати, але поки не зміняться самі громадяни — не зміниться й країна. Тому боротьба з корупцією є нереальною обіцянкою і по суті є брехнею.

  3. Звичайно ж, новообраний президент може проявити волю і характер, і все-таки почне щось міняти. Але не слід забувати — олігархат, який всі ці роки паразитував на тілі нашої держави, все ще тут. І йому дуже-дуже не сподобається, якщо відірвуть від “кормушки”. Власне, події на Донбасі якраз і є тим проявом незадоволення.
    Є дуже дієві, а головне — провірені, засоби впиву на президента. Скажімо, ми обрали президентом чи то чесного офіцера, чи то “новонаверненого” олігарха, чи навіть білу і пухнасту пані дохторку, чи ультрасуперправого лідера. І ось вони починають радикальні реформи, чим фактично блокують всі корупційні схеми і повністю відсікають олігархат від державної казни. Що ж будуть робити ті? У першу чергу, будуть пробувати перекупити парламент, щоб використати його як противагу Президенту. І зробити це буде відносно просто. Головне навіть не мати більшість, а лише відносно немалу фракцію, без якої ухвалення рішень неможливе. І тоді президент, щоб могти провести свої закони через Раду (ті самі закони, які він обіців будучи ще кандидатом), буде мусіти домовлятися з депутатами. Повторюю, будуть домовлятися всі! І білі-і-пухнасті, і не дуже пухнасті, і чесні, і не дуже. Хто б з існуючих кандидатів не став президентом, будуть змушені домовлятися все-одно! А домовляння означає дати можливість певним групам прикормитися з казни. Тому не дивуйтеся потім, що мовляв “я за неї голосувала/голосував, а вона таке допустила!” або ж “такий чесний був, казав що всіх їх познімає, а вони навпаки ще й посади нові подіставали!”
    А якщо ж Президенту таки вистачить сміливості піти проти олігархату? Тут план простий. По-перше, олігархи підбурять весь парламент проти президента, той у свою чергу понаприймає законів, які зроблять з Президента “британську королеву”, дадуть прем’єру суперповноваження і почнуть рулити країною так, як захочуть. Ми вже десь таке проходили у новітній історії України, правда? Звичайно ж, президент буде звертатися до Конституційного Суду, Верховного Суду та інших інстанцій, що вирівняти ситуацію. Але вони вже давно будуть куплені, а на чолі ключових судів будуть стояти правильні люди.
    Але це не кінець. Далі — саботаж. Президентські рішення будуть саботувати на місцях через тих же “своїх” людей. Рішення президента просто не будуть виконуватися. Фінансові групи почнуть шточно створювати проблеми в економіці задля дискредитації президентських реформ. Наприклад, можуть обвалити гривню. І ніхто ж не буде детально вникати, чому долар вчора був по 12, а сьогодні по 15. А ми почуємо заїзджену по мозолів фразу “Шо то за влада?!?! Шо то за президент?!?! Кого ми вибрали?!?!”…
    Наступний етап — тотальна “чорнуха”. Не секрет, що всі основні ЗМІ підконтрольні олігархам і фінансовим групам. З усіх медіаджерел на наші голови буде литися лайно, яке буде опоганювати і очорняти президента настільки, наскільки це можливо. Йому/їй припишуть всі економічні негаразди, соціальні проблеми і промахи у зовнішній політиці. І “піпл” це схаває, ще й як. Ну а хіба ж не “схавав” у 2005-2006му роках, коли рейтинг діючого президента обвалився з 55% до 5%? Згадайте, у 2004му його називали месією, а вже в 2006му — “юдою”, “зрадником”, “кучмістом” і т.д.
    Мораль: Чи готові ви підтримувати свого кандидата, а потім і президента, як кажуть, до кінця? Чи готові ви розрізняти чорне від білого? Хтось може й готовий, але більшість — точно ні. Я це кажу із впевненістю, бо 2004му ми цей тест провалили, причому з тріском. Провалимо й зараз, бо ми все ще не доросли до рівня громадянської зрілості. Я вам гарантую, що кого б ми не обрали, — нас чекаю тотальне розчарування, якщо повіримо всім обіцянкам. Ми вже таке проходили.
  4. “Розпущу парламент і призначу дострокові вибори”. Це потрібно зробити обов’язково. Це задекларували майже всі кандидати, навіть дама з косою, якій то дуже не вигідно (популізм in action, хулє!). Але обіцяти не означає одружитися (С). По-перше, для розпуску Ради мають бути певні вагомі підстави і їх там не так багато. Якщо ж Президент просто так візьме і підпише указ про розпуск парламенту і призначення виборів, то почнеться конфлікт Президент vs. Рада, а хто з нього виходить переможцем я вже писав (див. пункт 1). Тому жоден президент на такий крок не піде. А тому/тій, який/яка піде, влаштують пункт 1 і пункт 3 (див. вище).
    Інший варіант — домовлятися з Радою. Типу, просити їх саморозпуститися. Ідеальною для нас, громадян, є ситуація, коли Рада приймає Закон про вибори народних депутатів, в основі якого лежить виборча система із відкритими списками, і саморозпускається. Але такий варіант означає ад, Ізраїль і всі можливі анальні кари для існуючих депутатів та їх фінансових покровителів. Але ж і Раду треба розпускати? В результаті, президент і депутати погоджуться, що вони розпускаються при умові, що Президент підпише закон про вибори на основі… так! Мажоритарної системи! Не те, що навіть змішаної, а мажоритарної! Тої самої, яка “чудово” зарекомендувала себе на виборах у 2012 році і дала можливість провладній партії здобути парламентську більшість при тотальній ненависті і непідтримці народу. І ось, несподівано, з усіх телеканалів і медіаджерел нам починають розказувати, що “мажоритарка” — це просто суперсистема. Вона дає можливість територіальним громадам обирати собі свого представника, а не якогось там “парашутиста” зі списку. Це утвердження самоврядування, це справжня демократія, це перемога! Я вам чесно скажу, я знаю багато освічених людей, які вважають, що всі біди в країні від того, що ми відійшли від старої доброї мажоритарної системи. Ось так от! 🙁
    Ті представники народу, хто розуміє, що їх розвели (а таких буде суттєва меншість), будуть в шоці і скоріш за все підуть палити шини на Грушевського під Радою. Значна маса буде радіти, але після виборів офігіють і одні, і другі. І тільки олігархи і депутати будуть потирати руки в кулуарах мовляв ” Ну ми їх зделалі как катят!”
    Мораль: Якщо ваш кандадат обіцяє розпуск ВР, то скоріш за все це брехня малоральна обіцянка, хоч я щиро хочу, щоб мій висновок не справдився. Навіть якщо раду і розпустять, то це буде не те, чого ви очікували. Єдиний, хто може ефективно розпустити Раду — це народ, який прийде (принаймні, мав би прийти) палити шини під парламент одразу ж після вступу нового президента на посаду. Повторюю, хто б не став президентом, ефективних позачергових виборів у парламент він/вона вам не забезпечить. Крапка.
  5. Є ще маса обіцянок, для реалізації яких потрібні зміни у конституцію. Зокрема:
    1. Депутатська недоторканність (ага, а ви думали її так просто скасувати!)
    2. Скасування адміністрацій
    3. Реформа самоврядування
    4. Федералізація
    5. Мова
    6. і ще маса обіцянок-цяцянок

    Внесення змін до Конституції — це важкий процес, з двома читаннями, висновками різних комісій, 2/3 голосів і т.д. Пункти 4 і 5 взагалі знаходяться у захищеній частині і зміни до неї вносити майже нереально. Тому якщо хтось там каже, що готують нову редакцію Конституції, де російська матиме спеціальний статус — це брехня тотальна. Почитайте, як вносяться зміни у захищену частину і ви все зрозумієте.
    Мораль: Перевіряйте, чи обіцянки, які дає ваш кандидат, взагалі здійсненні у межах повноважень президента. Для прикладу, нагадую, що президент не може вам гарантувати зарплати і пенсії, бо цим займається уряд. А уряд обирається парламентом. А парламент президенту не підконтрольний і скоріше буде водити за ніс президента, ніж навпаки. Тому 3/4 усіх обіцянок усіх кандидатів — брехня по замовчуванню! І щоб потім не називали пана чи пані Президента “юдою”, “зрадником” і т.д. Це ваша проблема, що вам не виставило інтелекту розібратися у законодавчих нюансах, а не вашого “месії”, який вчасно навішав/навішала вам на вуха лай… ок, лапші.

 

То що ж виходить, за кого б ми не проголосували, все одно буде зле? Тут все просто: залежить від народу, від нас. Ми повинні вибрати собі слугу, а не месію. Якщо ми після виборів всядемося в крісло і почнемо чекати, коли прийде “покращення” — нам гаплик. Єдиний дієвий варіант — це повне перезавантаження влади, але жоден із кандидатів на це не піде просто так. Ми повинні і далі продовжувати тиснути на владу, вимагати того, чого ми хочемо, а не чекати, чого нам треба. Не треба думати, що ось він чесний і незаплямований, отже в з ним буде добре. Добре буде тоді, коли ми почнемо в це вірити і почнемо змінюватися самі.

Робіть розумний логічний вибір! Голосуйте не душею, не серцем, а мозгами!

Революція триває! СлаваУкраїні!

 

 

 

 

 Додав о 00:35

 Залишіть відгук

Ви можете використовувати ці HTML теги та артибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

(обов'язково)

(обов'язково)