Eurotrip ч.2: …По Європі

Willkommen in Deutschland!
– Так ось яка вона, ота Німенччина! – так і хотілося вигукнути. А проте дуже велика частина міфів, які мені часто доводилося чувати, розвіялись дуже скоро.
Першого ж дня мене чекала прогулянка по м. Аахен, у якому я власне й зупинився. Аахен – це одне із найстарших міст Європи, засноване Карлом Великим. Цей той самий Карл, що заснував Священну Римську Імперію. У Німеччині Аахен називають містом пенсіонерів та студентів. Пенсіонерів тут багато по тій причині, що в місті знаходиться дуже багато оздоровчих закладів, так як прямо в центрі Аахена на поверхню виходять геотермальні води, температура яких сягає близько 55-60 градусів. А от студентів тут багато тому, що в Аахені розташований один із найбільших університетів Західної Європи – RWTH-Aachen, який налічує близько 120 корпусів. (Наш політех зі своїми 28 корпусами залишаєтся далеко позаду).
[mpiphoto=523,right,scale,300] Ще одна цікава деталь, що заслуговує увагу – це те, як відносно немалі автобуси, які ще й складаються з двох, а то й більше секцій, ганяють по вузеньких вуличках міста. І тут одразу ж згадав про рідний Львів, в якому тисячі маршруток-"гробиків" сновигають містом, неймовірно захаращуючи його рух. Ви б бачили це – широчезний автобус на швидкості близько 60 км/год ввалюється у вузеньку вуличку і мчить поміж поставлених по обидва боки від проїзджої частини легкових авто 🙂
Наступним, що вразило, було, звичайно ж ціни проїзд. Наприклад, проїзд у міському автобусі коштує 2 Євро. Здавалось би, недорого, проте це 13 гривень. Надалі я старався не переводити названу мені суму до оплати в гривні – треба було зрозуміти, що я не в Україні. Система проїзду у Німеччині типова для більшості країн Європи – оплачується не кількість посадок/висадок (як у нас), а час перебування на маршруті. Ще зовсім недавно, як мені розказували, у автобусах навіть контролерів не було – покладалися на німецьку порядність, згідно з якою совість не дозволяла пасажирові їхати без квитка. Сьогодні часи інші, і тепер до вас у автобусі водій нервово верещав, мовляв "Пасажир, ваш квиток:?!?! О, а ви його купували чи знайшли на вулиці?!"… Як кажуть, "ноу комментс…"

Цього ж таки дня мене чекала ще одна цікава подорож – поїздка в Голландію. Від центра Аахена до це центра найближчого голландського містечка Ваальс лише близько 5 кілометрів. "О, Голландія!.. Країна свободи і вільнодумства!.." – відразу ж майнуло в голові.

Ось ми на зупинці, чакеємо на автобус №25, який нас повезе в Голландію. Сіли… Їдемо… Минули доровказ, що показував "Драйлянденпункт – 2км". Драйлянденпункт – це місце, де сходяться кордони трьох країн – Німеччини, Бельгії та Голландії. Таке собі місце паломництва туристів, ми ж його минаємо – ми в Голландію їдемо…
[mpiphoto=411,left,scale,400] "Непомітно" проминули кордон. Власне кордон я детальніше розгледів вже на зворотній дорозі, а от зараз ми злізли з автобуса в самому центрі Ваальса. Пройшлися троха по місті. Опа… Перший шок – "вільнодумства" тута ніде не продають. Ви напевно вже зрозуміли про що я – у Голландії, як відомо, легкі наркотики, такі як маріхуана (або ж на нашій рідній говірці він звучить як "план") продаються цілком легально. Однак Ваальс – прикордонна зона, і тут таким добром торгувати заборонено. Зрозумівши, що скуштувати "часточку Голландії" сьогодні не вийде, ми рушили розлядати місто.

[mpiphoto=393,right,scale,250] Перша ознака, що ми в Голландії, – це аж ніяк не запах трави на вулицях… Перша ознака – це чистота та неймовірна гармонія ландшафтів і фасадів будинків. Все зроблено так, ніби було намальовано, – вузенькі вулички, вкриті бруківкою, маленькі один-в-один будиночки, газони, парки, – все так, ніби мандруєш якимсь "потьомкінським селом", ніби все це готували для твого приїзду. І ще одна ознака Голландії – сотні велосипедів на вулицях, від яких просто нема спасу – вони сновигають туди-сюди, їх паркують де попало, деколи просто залишають на вулиці… Одним словом, як казав Лесь Подерв’янський, "… ото Європа"

[mpiphoto=410,left,scale,250] А ще мене вразила міська тишина цього маленького містечка – його центральна площа була повністю порожньою, так ніби всі десь пропали, і тільки де-не-девуличками проходили якісь заблудлі люди.

Трохи пошвендявшись містом, вирішили шурувати назад додому, в "Дойчлянд". Правда вирішили зробити це оригінальніше – перейти кордон пішком, ну дуже вже кортіло відчути всі принади об’єднаної Європи.
Ну от ми наблизились до кордону. Власне нічого такого особливого, що вказувало б на те, що це кордон між Королівством Нідерланди та Федеративною Республікою Німеччина там не було. Просто йдеш вулицею і бачиш знак, на якому у крузі із 25 зірок написано "Bundesrepublik Deutschland", зайшов за знак – і ти в Німеччині, вернувся назад – Голландія… Довівши кількість перетинів державного кордону до певної кількості (як нема трави, то хоч так розважимось…), попрямували на автобусну зупинку, яка знаходилась приблизно 50 кроків від "державного кордону", проте вже на німецькій стороні.
Приїхав все той же 25й автобус, ми всілися і Голландія розтанула у вечірніх сутінках…
А вже наступного дня із самого ранку мене чекала не менш цікава мандрівка – три дні в Парижі!

Курс на Париж!

Зранку о 7й підйом – їду у Францію. Сяк-так поснідавши, біжимо на Аахенський хаубанхофф, тобто головний вокзал. І так, нам потрібен поїзд Аахен-Кьольн, а в Кьольні на мене вже чекатиме автобус фірми Insel і ми поїдемо у Францію, але… Але то перспектива найближчої години, а зараз задача – заїхати в Кьольн. На табло пише: "Аахен-Кьольн, платформа №2". Супер! Сідаємо в поїзд на другій, платформі, і поїзд рушає, але… не в той бік!!! Біжимо до кондуктора, мовляв шо за нафіг… Той знизує плечима… А в той же час наш поїзд спокійно вирушав із платформи №5, а табло показувало, що мав би то робити з платформи №2. …Європа! …Вибігли з позда на найближчій станції, і повернулися назад на Головний вокал (щастило, що їхав зворотній поїзд). А ще пощастило, що через двадцять хвилин їхав наступний поїзд на Кьольн 🙂

… 8.50 ранку. Бреслауер пляц в Кьольні… Наш автобус вирушає на Париж. Мій друг залишається на пероні – з його слів його нудить від жабоїдів, та і просто він не любить французів 🙂

Між Францією і Німеччиною нам по дорозі "вклинилась" ще одна доблесна країна – Бельгія. Дорога через Бельгію зайняла близько двох-трьох годин, при цьому ще зробили невелику перерву в одному із продорожніх кафе, да наш гід казав, що подають суперові, ні з чим незрівнянні бельгійські тістечка. Спробував я ото тістечко… Нічого особливого не знайшов в ньому, проте ні з чим таким, що мені знайоме, зрівняти справді не зміг :), заплатив 4 Євро і через пару хвилин автобус рушив далі.

[mpiphoto=6,left,scale,250] А вже за деякий час автобус перетнув бельгійсько-французький кордон і ми помчали північною Францією. До Парижа залишалась година-півтори їзди.

…Гід показує нам пагорби, за якими нібито стоїть Євродійснейленд. Значить до Парижа вже зовсім недалеко.
І справді. Ось видно смуги аеропорта Шарль де Голь і літак, який на повній швидкості мчить поперек просто на шосе, по якому ми їдемо!!! "Все нормально,- каже гід,- просто зараз будемо їхати під смугами аеропорта". Так і є – автобан помаленьку занурюється у тунель, а якийсь там Боїнг прямо над нашими головами відриває шассі від смуги і набирає висоту. До слова, аеропорт ШДГ – один із найбільш завантажених аеропортів Європи, кожних 30 секунд тут сідає або злітає літак.

Проминувши аеропорт, ми в’їхали в Париж, місто з населенням в 12 мільйонів, і перше за відвідуваністю туристами в світі.

О Париж, Париж!

Після петлянь вулицями Парижа, ми приїхали в наш скромний готель – двозірковий PetitPalace, практично у центрі Парижа, у кварталі Монпарнас.
Поселившись, рушаємо на ознайомлювальну прогулянку містом. Те, що бачиш – словами не опишеш.
…Будинок Інвалідів …Церква Св.Сульпіції (одразу згадуємо "Код да Вінчі") …Вокзал/Музей Орсей …Елійсейські Поля …Тріумфальна Арка …Площа ЛяКонкорд із величезним обеліском посередині …Проїзджаємо повз Лувр …Минаємо Ґранд Опера …Мулен Руж.

[mpiphoto=71,left,scale,300]

[mpiphoto=50,right,scale,300]

[mpiphoto=115,left,scale,300] Далі – пішохідна прогулянка в район Монмарт, де розташована базиліка Сакре Кер. Сакре Кер – це доволі велика церква, споруджена на вичезному пагорбі, викладена повністю із білого каменю. Після екскурсії в церкву, вирушаємо в серце Монмарту – в район художників. Так, це саме там вас намалюють за кільканадцять хвилин, і то досить не зле. Коштує теж не зле – від 30 Євриків.
Після невеликої вечері у одномі із стареньких ресторанчиків на Монмарті спускаємось вниз і їдемо оглядати ще одно чудо Парижа… Його символ… Так, звичайно ж, мова йде про Ейфелеву Вежу.

Ну ви даєте, пане Ейфель!

…Автобус, перетнувши міст Александра Третього, минає Будинок Інвалідів і виїзджає на Авенью Бурбонів, яка веде до підніжжя Вежі.
[mpiphoto=141,left,scale,250] Виходжу з автобуса, кидаю погляд крізь Марсове поле, в кінці якого височіє гігантська металева споруда – значить я все-таки в Парижі. Фактично, вежа виявилась набагато більшою, ніж я собі уявляв.
Крокуємо до підніжжя вежі по Марсовому полі. В голові не дає спокою думка – коли ж я нарешті туда виберуся, на сам вершечок.
Підйом на вежу здійснюється по чотирьох підпорах, причому одночасно працюють лише три, четверта завжди закрита про запас. Сам підйом відбувається у три етапи відповідно до кількості рівнів у вежі. Підйом на найвищий рівень коштує 11 Євро, висота – 300 м. Однак ні ціна, ні висота мене не могли "злякати".
Вистоюю довжелезну чергу… На вході неймовірні міри безпеки. Ніяких плецаків, колючо-ріжучих і т.д. Рухаємось далі турнікетами… Каса… "Third level, please…" Заходимо в ліфт, перед тим нас всіх востаннє перевірили на наявність бомб 🙂 [mpiphoto=145,left,scale,250] Добра тітонька-ліфтерка щось там нам розказує, і роблячи вид, що всі все зрозуміли французькою (а в ліфті на 25 чоловік були преставники мабуть з десятка національностей), ми рванули вверх. Перши рівень я минаю – нам на другий, там пересадка на швидкісний ліфт, який нас винесе на 3й рівень.
Отже вилазимо на другому рівні. Перше враження – ну й високо ми залізли! Внизу "мліє" у вечірніх сутінках Париж, він простягається аж до горизонту. В один момент на вежі вмикають стробоскопічну ілюмінацію – і вся вона починає переливатися вогниками… [mpiphoto=159,left,scale,250] Видовище – просто дух захоплює, особливо якщо ти на вежі.
До ліфта на третій рівень черга і то дуже довга. Стоїмо… Ось нарешті сідаємо в ліфт. Швидкісний ліфт повалив вгору, втискаючи нас в підлогу. Ще одна розвага у цьому ліфті – прозорі стінки, здається ніби летиш у стволі башні.
Третій рівень вежі – повністю за склом. По колу на панелі – таблички із написами назв міст та відстань до них… "Kyiv – 2034km" Хата, моя хата… як ти далеко!
Почуваюся дуже втомленим, прямую до ліфта. [mpiphoto=4,left,scale,250] Спускаємось вниз… На другому рівні пересадка… Пересіли… Ліфт заклинив, і вниз їхати не хоче… Симпатична француженка-ліфтерша щось намагається нам пояснити, мовляв все буде добре… Проте ліфт не йде… Після 20 хвилин перебування десь між другим і першим рівнем, ліфт рушив вниз 🙂 Всі дружно вигукнули "Вуаля!"…
…Йдемо Марсовим полем в сторону нашого готелю, за плечима – чудо інженера Ейфеля блимає вогнями. Проминувши штаб-квартиру ЮНЕСКО, вежу Монпарнас та ще пару видатних місць, нарешті добралися до нашого тимчасового паризького житла. На годиннику – майже друга ночі.
[mpiphoto=167,left,scale,250]

---

Наступного ранку рушаємо на екскурсію. Спочатку – в Собор Паризької Богоматері. Наш автобус проїзджає повз низку нічних клубів в районі Монпарнас, з яких вилазять замучені, але дуже веселі молоді парижани і махають нам руками. "Де беруть таку траву?.." – думаю я.
Ось він, Собор, про який Ґюґо написав свій славний роман. Всі почали шукати Квізімодо… А нема… На площі стояли лише дві групи туристів (8.30 ранку) і продавець сувенірів Рене, який дечим таки був схожий на Квазімодо. Закуповуюсь сувенірчиками так в Рене вони найдешевші,і рушаю в Собор.[mpiphoto=205,left,scale,250] До веж собору – довжелезна черга, яка власне дала мені змогу зекономити 4 Євро, – обмежуюсь прогулянкою Собором. Всередині ця церква ще величніша, ніж назовні. Величезні масивні колони, готичні химерні арки, і головне – неймовірної краси вітражі.
Закупивши кілька пам’ятних сувенірчиків, рушаю до автобуса і наша група продовжує подорож Парижем.

Заїзджаємо на площу Троккадеро. Це та площа, що за Ейфелевою вежею, із великою кількістю фонтанів та двома дуже гарними будівлями театрів-музеїв.

Потім – поїздка до церкви Будинку Інвалідів, де похований Наполеон Бонапарт. Кілька пам’ятних фото, коротка прогулянка по парку і знову, як кажуть, по конях, адже слід набратися сил для дуже важливої екскурсії – відвідання Лувру.

De Louvre

…Вийшовши з ресторанчика на авеню Ріволі помічаємо, що нашого автобуса нема – мовляв Лувр ось тут, поруч, і підемо пішком. Так, нічого немаю проти прогулянки до Лувру пішком, особливо якщо до нього 300м, а от в автобусі мій фотоапарат…

Нам пощастило – був перший вікенд місяця, а в перший вікенд місяця вхід у Лувр є безкоштовним, інакше слід було б заплатити 14,25Євро.
Наш гід відводить нас до додаткового входу для "негрупових" відвідувачів (там черга у 5 разів менша), тобто для тих які не є в складі туристичних груп. Всі одразу ж роблять вид, що не знають один одного :), і рушають через складну систему турнікетів. Просвітлють все, вивертають кишені, мене заставляють відпити з пляшечки Кока-Колу, якої я збираюся тамувати спрагу під-час прогулянки музеєм, просвітлюють камери, телефони, щупають різне там залізо… І ось нарешті я всередині і 63500 експонатів доступні для огляду!

[mpiphoto=286,right,scale,320] Потрапити у Лувр – найбільший музей світу – це одна справа, друга справа – знати шо і де дивитися. Звичайно ж, перше, що спадає на думку це Мона Ліза. Оскільки я перебував у Луврі саме тоді, коли ще не вщухли пристасті навколо фільму знятого за книгою Дена Брауна "Код да Вінчі", то огляд експонатів вирішив почати саме з цього твору.

Кругом висять таблички "Ля Джоконд – туди", "Ля Джоконд – сюди"… По дорозі розглядаю такі картини як "Весілля Наполеона", твори епохи Відродження та ін. Ось я виходжу до Великої Галереї, далі звернувши вліво потрапляємо до невеличкої (відносно) зали розміром бл. 12 на 12 метрів, в якій просто неймовірний тлум народу, а поредені за товстелезним склом висить картина розміром приблизно 50 на 70 см картина… Мона Ліза! Пробираюсь поближче… Роздивляюсь картину вже зовсім зблизька… Мабуть у світі є три речі, на які можна дивитися без кінця – на те, як горить вогонь, на те, як тече вода, і… на Мона Лізу. Проте слід вирушати далі.

Далі я вирішив відвідати дещо цікавіші експонати – твори античної та стародавньої епох. У підвальних приміщеннях "відкриваю" для себе залишики Трої, мумії (так, натуральні мумії, яких навіть із саркофагів повитягували!), Венеру мілоську, Кодекс Хаммурапі, замлеробські знаряддя невідомо якої давності та ще багато-багато цікавого. Очевидно, що для мене прогулянка підземними галереями була набагато цікавішою, ніж поверхами із станами, обклаїними середньовічними "мальовидлами". Як кажуть, вибачайте, я не гурман тої справи 🙂

Врешті після 2х годинних мандрів Лувром виходжу прямісінько під скляну піраміду і, трохи погулявши під її склепінням, виходжу з Лувру. Через 15хв під’їхав наш автобус і ми взяли курс на Версаль.

Версаль

Версаль – це заміська резиденція французьких королів. Багатство, що зібране тут мабуть практично рівноцінне з Лувром. Приїзджаємо у Версаль (бл. 20 км від Парижа) і займаємо чергу до входу в Палац. Гід роздає нам завчасно придбані квитки, вартість – 10 Євро.
[mpiphoto=322,right,scale,320] Розказувати про Версальський палац можна не одну годину – від величі та помпезності голова йде обертом. …Тому розповідати не буду :). Просто рекомендую сюди приїхати.
При вході беру собі "аудіогіда". Аудіогід – це такий пристрій, в якому "прошиті" тексти розповідей про ту чи іншу кімнату, залу, галерею тощо. Користуватися просто – заходимо у кімнату, вводимо цифру, що написана на табличці при вході, і слухаємо розповідь про місце, де ми зараз перебуваємо. Вибір мов звичайно ж великий, однак української немає :), беру російську.

[mpiphoto=313,right,scale,320] Із майже 250 кімнат, що є в Палаці, для огляду відкрито лише близько 70. Серед них Версальська катедра, Версальська опера, кабінети короля, спальня короля, спальня королеви, Дзеркальна зала та ін.

Після відвідання палацу вирушаємо на прогулянку по Версальському парку з його сотнею фонтанів, амфітеатром, ставками і просто чудовими газонами.

…Знову автобус, знову їдемо. Курс на La Defense!

Новий Париж

[mpiphoto=335,left,scale,300]

[mpiphoto=338,right,scale,300]

Про район La Defense можна було б із впевненістю сказати – "з жиру бісяться". La Defense – це так званий район майбутього, квартал Парижа, створений із бетону, скла і металу.
У центрі Нового Парижа височіє так звана Ля Гранд Арх – Гагантська Арка, дивне модернове творіння із скла, бетону і "жиліза" у формі арки. Вона настільки велика, що під неї приміром міг спокійно стати той же Собор Паризької Богоматері або ж наш львівський Собор Св. Юра!
Спацеруючи по La Defense, відчуваєш ніби потрапив в якийсь інший світ, де все таке правильне та ідеально зроблене. Фасади височезних хмародерів блищать до сонця, що вже круто повернуло на захід. Що й казати, краса…

Ах Париж, Париж…

[mpiphoto=365,left,scale,300]

[mpiphoto=384,right,scale,300]

Остання екскурсія Парижем – прогулянка на кораблі по Сені. Наш автобус робить коло по кварталу La Defense і рушаємо в центр Парижа, на пристань.
Година плавання Сено, під час якого Париж занурюється в ніч. Проїзджаємо повз Собор Паризької Богоматері, Лувр, музей Орсей, площу Трокаддеро, Ейфелеву вежу…

На годиннику – 23.00. Останні миті перебуваня в Парижі… Виймаю з кишені жменю монет, серед яких находжу наші рідні українські копійки… Загадую бажання і жбурляю монети в Сену… Пароплав причалює до берега. На березі нас вже чекає автобус…
Посадка… Перевіряємо, чи "вся сім’я в зборі".

Автобус набирає швидкість і ми рушаємо додому. Якось трохи сумно… В руках тримаю фотоапарат, на якому зроблено близько 600 фотографій…
…Нам нами проминають вогні аеропорту Шарля де Ґоля, ніби кидаючи прощальний проблиск світла цього величного і такого неповторного міста, яким є Париж.

Зранку прибуваю у майже рідний Аахен :), розбудивши сонного Ґеника. Правда й я сам не дуже був у формі після ночі в автобусі. Відповідно прийнявши душ, завалююся спати. Проснувся під вечір. Рушаємо з Ґеником на прогулянку по Аахену. Зайшли на шоколадну фабрику Lindt, де я закупився доволі дешевим шоколадом дуже високої якості, так при фабриці працює магазин, знижка в якому мінімум 50% на всі вироби.

Далі посиділи троха в ірландському пабі, попили Ґінесс і "полірнулися" єлєм… "Єлі-єлі" вилізли з того пабу і пошкандибали додому. Я по дорозі гублю мій чохольчик на фотоапарат… Шкода, файний був.. Дойтер, як-не-як 🙁

А вже на наступний день мене чекала ще одна визначна поїздка – поїздка в сам центр країни сиру та вітряків – в Амстердам!

(Далі буде, не осилив описати за раз, так як в А. ми знайшли то, шо не знайшли у Ваальсі 🙂 )