Eurotrip. Ч.1: Їдемо!

Про подорож Європою мріяв давно… Париж, Версаль, Дортмунд, Берлін, Амстердам… Назви цих міст я чув змалку і багато-багато про все оте читав і слухав, однак нагода відвідати далекі країни «старого світу» випала лише цього року. Прийшлося багато чим пожертвувати: проміняти море на кам’янисті вулиці європейських містечок, трішечки протрясти свій гаманець, добряче поненрвувати при отриманні візи (дадуть не дадуть?), однак враження, що залишись після поїздки, – це спогади на все життя.
Пишучи цей «звіт», я хотів би також поділитися досвідом із своїми колегами про те, як я готував документи, отримував візу, обирав перевізника і т.д. Я знаю багато своїх однолітків та колег, які навіть маючи можливіть з’їздити у Західну Європу, не наважуться це робити, оскільки залякані хибною думкою про те, що настільки складно та нереально, що краще за то не братися… Однак для людської наполегливості і бажань перешкод просто немає.
А все почалося з того, що мій давній товариш, який зараз проживає в Німеччині, вислав мені запрошення відвідати його і провести свою відпустку в Німеччині. І так почалась моя Eurotrip, однак все по порядку…

Віза або Як виїхати з рідної неньки-України
Для вїзду на територію країн шенгенської зони (а саме в цій зоні знаходиться Німеччина) громадянам України необхідна віза. Шенгенська віза дає право її власникові знаходитися на території будь-якої з країн, що входять до шенгенської зони. Оскільки в мене виклик був зроблений із Федеративної Республіки Німеччина, то за отриманням візи слід було звертатися у посольство Німеччини, що знаходиться в м. Києві.
Для призначення співбесіди в посольстві Німеччини необхідно попередньо зареєруватися. Отже, заходжу на сайт посольства за адресою http://kiew.diplo.de/ і роблю заявку отримання терміну прийому документів. Мені «пощастило» – через чемпіонат світу з футболу німецькі дипломати погодилися розглянути мій запит аж за два місяці, поки-що, мовляв, вболійвайте за свою рідну збірну (добре, хоч наші хлопці гарно зіграли). Чекаю на отримання відповіді з посольства… Нема… Пройшло два дні… Нема… Нема… Вирішив переглянути Junk Mail. Є! (і при тому тихенько згадую не злим словом поштове творіння пана Білла і його Junk-фільтри). І ще радію, що заявку я подавав завчасно, в травні, і таким чином дата співбесіди вийшла на липень. Однак, як мені вже потім сказали, що двохмісячний тайм-аут – це в посольствах Євросоюзу типове явище – наші дорогі заробітчани умудряються підтримувати довжину черги завжди сталою, і ніякі чемпіонати тому не винні.
Липень… Київ… Генеральне консульство Федератичної Республіки Німеччина… Купа народу, тотальна більшість якого – це явно ті, які підтримують сталу довжину черги. Основна задача посольства – визначити «ху-із-ху». І от тут то і проблема, адже і в мене, і в «колег»-заробітчан так само приватне запрошення, так само ціль поїздки – екскурія по Німеччині, от тільки я заявляв візу на 14 днів, а от наприклад про те, що в Німеччині існують екскурсії тривалістю від трьох місяців до року, то це я вже довідався від людей, що стояли в черзі… Хм, напевно багато цікавого там можна побачити…
Секюріті… Металошукачі… Залізні коридорчики… Я на території консульства… Віконце №10…
– Ціль візиту в Німеччину? Ваша професія? Посада? Скільки років працюєте? Ви задоволені своєю роботою? Розкажіть про свій кар’єрний ріст? Звідки Ви знаєте людину, що вас запросила? З якого року він проживає у ФРН? У Вас є спільні фото з вашим другом? Можете показати зараз? А принести через 2 години зможете? А може маєте листи, якими ви листувалися з другом? А як так??? (це питання мене вибило з колії – а про E-Mail ти шо, ніколи не чула???) Хто він за фахом? О, то ви обоє програмісти? Про роботу часто говорите? (ну блін… тільки нею і живу…) А чи не могли би ви через 2 години принести нам його факс паспорта? (ааа!!! ну може вже хватить!!!)
Отримав папірець на оплату послуг посольства – 35 Євро або ж у гривневому еквіваленті вийшло 232 гривні (курс явно «не тойво»). Ну дамо візу… Ну не дамо візу… Але заплатити все-одно треба… Заплатив в банку… Біжу в наш київський офіс – треба ж дістати якось факсиміль титульної сторінки паспорта свого друга. З фото простіше – їх я зі собою взяв, однак забув в офісі, коли збирався йти у посольство. З факсом труба – Ґеник (та звуть друга) зараз не вдома, а з офісу він відправити факс не може… Але сказав, що має скан паспорта… Отримав по мейлу… Вибігаю з офіса, прихопивши зі собою фото і чорно-білу роздруківку відсканованого паспорта… Хочеться вразити дипльоматів кольоровою… Однак при тому мене умудряється вразити Київ – нічо такого, як у нашому Львові типу «кольоровий роздрук – 0,50 грн/арк» так і не побачив, хоча й обходив чимало вулиць… Мучить питання: і хто тут провінція?..
Знову консульство… Секюріті… Залізні коридорчики… Я знову на території консульства… Приємно уявляю новеньку вклейку у своєму паспорті… Віконце №10…
– Коли ці фото зроблені? І де тут ви, а де друг? Факсиміль є?… Зачекайте хвилинку…
Чекаю… «Заявник Роман Павлюк номер 555 підійдіть до вікна №10» (на гарні циферки мені того дня справді щастило…). То я! Біжу! Вклейка мені ввижається ще більше! Бачу Європу, бачу!… Віконце №10…
– Ми провірили Ваші документи – з ними все гаразд. (yes!!!) Але… (не поняв???) … для того, щоб остаточно прийняти рішення про видачу візи, нам слід переконатися, що матеріально забезпечена людина – ви можете показати нам дорожні чеки на суму 630 Євро? (шш-о-о-о??? а нафея стільки?) Ну, ви можете прямо зараз придбати у будь-якому банку… Отже, ви звернетесь з чеками у посольство через довірену особу, яка забере ваш паспорт?…
Дорожні чеки на 630 Євро…. «Можете купити їх у будь-якому відділенні банку прямо зараз…» От прямо зараз вийму з кишені 700 Євро і куплю собі дорожні чеки…
Львів… Рідний Львів… В мене 2 дні, щоб купити дорожні чеки і передати їх людині, що буде їхати в Київ і забере мій паспорт. Зішкріб свої домашні заощадження і вирушив рідним містом шукати оті дорожні чеки. Вислів «у будь-якому відділенні банку прямо зараз…» хай буде тій цьоці з посольства на совісті.
Після чотирьохгодинної біганини по банках Львова, виявив, що «будь-яких» відділень у Львові тільки одне – Головне Західне Управління АКБ Приватбанк. Однак номіналів, дрібніше за 100 Євро, в них не знайшлося… Ладно, давайте хоча би на 600.
Діалоги в інших відділеннях доходили до абсурду… Банк Універсальний:
– Так, в нас є чеки номіналом в 50 Євро.
– (о так, слава богу!) Добре, давайте, виписуйте.
– «Пред’явіть», будь-ласка, закордонний паспорт…
– Ееее… Він у консульстві…
– Ну тоді скажіть нехай вишлють його скан факсом?
– Хммм… А як Ви собі це увляєте?..
– Ну тоді без паспорта ми не дамо Вам чек.
– Але ж мені півгодини тому такі ж чеки видали в Приватбанку, без ніякого паспорта…
– Ну не знаю (читай: «Та Ви гоните!»), в нас інструкція…
– Розумієте, без чека мені не дадуть паспорт (тобто дадуть, але без візи)
– А без паспорта ми не дамо вам чека…
– (бл… с… п… х… ааааа!!!!) Бувайте здорові…
– Щасливо вам, заходьте ще!
– (ага, неодмінно!)

…Однак, на моє щастя, співробітники консульства змилосердились, вибачили мені отих 30 Євро, і вже за 3 дні мені поздвонили на мобільник: «Доброго дня, це львівський офіс компанії Kraft Reisen, і в нас для вас бандероль – передали документи з посольства в Києві»
Все… Епопея з візою скінчилася – я їду! Європа чекає!

Дорога в Європу


Здавалося, що питання «Чим їхати в Німеччину?» не таке вже й суттєве. Мовляв, головне щоб дали візу, а там вже якось доберуся, ну хоч би й автостопом. Але не все так стає просто, коли віза вже на руках, а бажання проїхати якнайдешевше явно терроризує мозок.
Є два варанти доїзду – літак або автобус. Поїзд відпав одразу, так як в плані ціни він був просто поза конкуренцією.
Літак – задоволення як на диво дешеве, проте якщо куплене за 3-4 місяці до відльоту. Квитки на дешеві авіалінії можна купити прямо на сайті (http://www.easyjet.com). Проте літак коштує дешево лише тоді, коли квиток куплений за 3-4 місяці до відльоту. Для прикладу, Краків-Дортмунд-Краків коштує за попередоплатою 75Євро, тоді як за тиждень до відльоту – 210 Євро. Однак з літаком є ще один ньюанс – він не летить саме туди куди тобі треба. У моєму випадку мені треба було б ще їхати з Дортмунда в Аахен, що коштує 36 Євро в один бік (у два відповідно 72 Євро), ну і плюс нам ще слід заїхати до Кракова та потім з нього повернутися, що в сумі винесло б не менше 30 Євро. І так, підсумуємо: 75+72+30=177Євро, тобто грубо кажучи 200 в сумі. Так, вслід за поїздом відпав і літак.
Залишився завжди надійний та добрий автобус. Та вибрати справді «добрий» автобус – справа не легка.
Отож, спочатку я звичайно ж звернувся до наших любих львівських перевізників із простим питанням: скільки коштує квиток Львів-Кьольн? Отже, фірма ДоттенКауфман запросила за поїздку в один бік 500 гривень, а на запитання «А в дві сторони?» відповіла «А помножте на два…». Мда… Явна неповага до пасажира. Далі KraftReisen – всього за 150 Євро в два боки. Потім зателефонував ще до кількох фірм, проте ціна залишилась незмінною – від 150 до 180 Євро.
І тут до мене прийшла в голову думка – а якщо спробувати придбати квитки в Польщі, можливо там дешевше? І як згодом виявилося, інтуїція мене не провела…
Отже, на сайті компанії Eurolines Polska (http://www.eurolines.pl) квиток Краків-Кьольн-Краків коштує 70 Євро, однак знову ж таки, ща слід добиратися до славного міста Краків. Однак при глибших пошуках знайшов фірму, яка власне й стала моїм перевізником – Globus (http://globus.travel.pl). Основна перевага Ґлобуса це те, що їхні автобуси відправлюєтся з м.Перемишль, а то й взагалі від пункту перетину кордону Медика, що дозволяє заощадити на додаткових витратах на дорогу. І ще однією перевагою Ґлобуса стало те, що автобус прямував прямісінько у те місто, яке мені потрібно – в Аахен.
Зайшовши в онлайн-касу Ґлобуса, я був потішений додатково – в цей місяць в них проводилась акція: всім, хто купляє квиток через Інтернет знижка 20%. Отже, в сумі за квиток Перемишль-Аахен-Перемишль я заплатив 60 Євро. До слова, Ґлобус (як і більшість європейських перевізників) надає знижку 10% особам, що не досягли віку 26 років, чого українські перевізники нехочуть ніяк робити навіть тоді, коли покажем їм ISIC.

Отож, одного серпневого ранку, прорвавшись через пішохідний перехід Шегині-Медика, я приїхав на станцію PKP м. Перемишль. До слова, Перемишль знаходиться близько 75 км від Львова, а сама їзда зі Львова до Перемишля займає близько 2 годин не враховуючи кордону.
Чекати довелося не довго і у чітко усталений час мене підібрав комфортабельний автобусний лайнер Mercedes-Benz і під каплі дощу та ранковий туман, ми взяли курс на захід.
Ряшів… Тарнув… Краків… Катовіце… Пшчина… Пересадка в інший автобус… Вроцлав… Леґніца… Ольшина… Кордон…
Власне тут, на польсько-німецькому кордоні я відчув ще одну перевагу подорожі з польським автоперевізником – польські автобуси не «шмонають». У сумі, ми стояли на кордоні лише 10хв, що включало лише паспортний контроль одночасно двох прикордонних служб. Німецький прикордонник вручив мені мій паспорт, який перевіряли останнім (додатково перевіряли візу), двері зачинилися і ось я в’їхав у Шенген. Willkommen in Deutschalnd!
Одразу ж на зміну польській «подзюравленій» дорозі став освітлений німецький автобан і автобус, добряче давши газу, рушив по Німеччині.
Оснабрюк… Дрезден… Ганновер… Дортмунд… Ессен… Ґейзенкірхен… Вьюрзелен… Аахен!
Після 27 годин в дорозі, ранком, я опинився у крайній західній точці Німеччини – м.Аахен, де через кільканадцять хвилин мене зустрів мій друг.

Ось так я й приїхав…

(далі буде)