Зараз Ви, скоріш за все, в Україні, у себе вдома або ж в офісі. А може в дорозі. Зараз ви читаєте цю статтю, реальний вміст якої прийшов до вас за менш ніж півсекунди зі сервера, який розміщений у штаті Вірджінія (США), подолавши більше 8000 км і пройшовши через територію США, під товщею Атлантичного Океану, через Ірландію, Британію, Швецію, Німеччину, Польщу. Зараз перед вами, скоріш за все, екран смартфону або портативний ноутбук, який ви з легкістю вимкнете, кинете в кишеню або, відповідно у сумку чи наплічник, і побіжите, бо ваш друг чи подруга надіслав(ла) вам повідомлення із фото, смайликом та текстом “Ну ти де???” — вас давненько вже чекають на цетральній міській площі. Ви сядете в метро, трамвай чи автобус. У транспорті ви продовжите читати і поділитесь через соціальні мережі цією статтею з другом, що вже кілька років проживає в Австралії, за 16,000 км звідси. І вже за менш ніж десяток хвилин усі знатимуть, що читали ви і чим ви хотіли б поділитися з іншими.
Для вас просто відбулося те, що стало сьогодні, у 2016 році, банально природнім і звичним: ви — частина інформаційного суспільства.
Ера інформатизації стерла кордони, надала часу зовсім іншої величини, а людській думці дала дала повну свободу пересування. Людство довго йшло до цього і заплатило величезну ціну за те, щоб могти вільно розпоряджатися інформацією.
У Частині 1 ми розглянемо історію того, як людство крокувало вперед, роблячи інформаційні стрибки та революції, які у свою чергу зумовлювали зменшення насильства та відкривали все більші та більші можливості для росту. У наступних частинах будемо пробувати зрозуміти, як інформаційний прогрес і обізнаність людства зумовили ті процеси, які ми маємо зараз і свідками яких ми були і будемо у майбутньому.
Цей цикл статтей — результат моїх персональних досліджень та збору інформації. Із чимось ви будете погоджуватися, щось буде здаватися вельми очевидним, а щось — суперечливим та незрозумілим. Але у будь-якому разі я щиро сподіваюся, що вам буде цікаво та захоплююче.
Початок часів
У пристрої, з якого ви читаєте цю статтю, і який у ваших руках або стоїть перед вами, зібралися воєдино усі сім інформаційних стрибків, які здійснило людство до сьогоднішнього дня. То ж після того, як закінчите читати цей допис, не забудьте в думках висловити вдячність тим сотням поколінь, що зробили ваш сьогоднішній світ таким прекрасним і спокійним, як він є зараз.
Перше ніж почати екскурс у історію, давайте розглянемо рівні розвитку цивілізованого суспільства. Отже, у сучасному світі є 4 рівні суспільної організації, а відповідно і економічно-соціальних моделей.
Рівень 1: Сировинно-феодальне суспільство
У такому суспільстві існує пряма прив’язка до матеріальних благ, зокрема до сировинних ресурсів. Простіше кажучи, що вполювали або викопали із землі, то й з’їли або ж продали іншим, а за виручені гроші купили їжі або інших речей першої необхідності.
У сировинно-феодальному супільстві характерною є повна неповага до свобод особи, оскільки у розвитку особистості просто немає потреби — цикл “їсти-спати-какати” не потребує значних інтелектуальних здібностей. Проте колосальну цінність являють собою матеріальні ресурси, зокрема територія. Адже на більшій території можна назбирати більше нямки і більше ресурсів, за які можна купити більше тої ж нямки. І тому для такого суспільства дуже характерим є імперський уклад, коли державне утворення веде постійну експансію з метою захоплення все нових і нових територій.
Найбільша проблема, з якою стикаються лідери такого суспільства, — це формування правильно інформаційного поля для своїх обивателів, щоб ті раптом не дізналися, що є інші, кращі альтернативи. У середні віки із цією задачею просто на відмінно справлялася Католицька Церква: темній неграмотній біомасі (а неписьменними були не лише селяни, а й феодали та навіть королі) “святі отці” тлумачили основи буття. Ясне діло, так, як цього вимагали лідери того світу. У сучасних сировинно-феодальних державах, таких як Росія, цим займаються масс-медіа, які вже давно мають мало спільного із журналістикою, а фактично є рупором пропаганди і їх основною задачею є формування правильного інфрмаційного поля. Щоправда, методи інформаціної ізоляції змінилися: якщо у середні віки тих, хто пробував отримати “несанкціонований” доступ до інформації і поділитися нею з іншими, просто спалювали (Джордано Бруно, Ян Гус та ще тисячі інших), то у сучасних феодальних суспільствах, як правило, їх пробують пошити в дурні і спотворити інформацію, що вони доносять. Хоча є й країни, де досі спалюють.
Представники:
- у минулому: вся Європа у середні віки, південні штати США (конфедерати) до 1875 року, Україна (до 2014 року)
- сучасні: Росія, Саудівська Аравія, Іран, КНДР, Венесуела, Нігерія, Намібія, Білорусь, Бруней
Рівень 2: Індустріальне суспільство
Під впливом навіть тих незначних наукових та інформаційних відкриттів, що все-таки мали місце у феодально-ресурсних супільствах, знайшлися люди, що збагнули цікаву річ — із ресурсів можна виготовляти нямку та багато інших кошерних продуктів. І можна робити це масово! І мати з цього шалений профіт! Щоправда, для цього треба було зібрати силу-силенну рук під одним дахом. Згодом, всі ці “руки” об’єдналися у окремий прошарок суспільства і так утворився пролетаріат.
Що ж змінилося у життєвому циклі індивіда? Ну, по-перше, цикл із “їсти-спати-какати” змінився на “спати-їсти-на_завод!-їсти-спати”. По-друге, лідерам індустріального суспільства дуже не вигідно тримати обивателів у повній інформаційній ізоляції, адже від робітника на заводі вимагається певна кваліфікація і його треба вчити. Саме тому СРСР, як класична реалізація індустріального суспільства, так багато уваги приділяв освіті. Робилося це не заради любові до людини, як гарланять деякі сучасні пенсіонери із зіркою Леніна на грудях, а через просту потребу у кваліфікованих робітниках.
Масова освіта має страшну побічну дію для суспільних правителів — грамотна людина нарешті отримує змогу почати задовільняти свій природній інформаційний голод. Простіше кажучи, починає всім цікавитися. Саме тому Європу у ХVIII-XIX століттях штормило від пролетарських революцій, починаючи із Французької Революції і закінчуючи Жовтневим переворотом в Росії.
Кожна індустріальна країна по своєму боролася із інформаційних голодом своїх обивателів. У ХІХ столітті пролетаріату просто не давали піднятися з колін і “гасили” його, заганяючи у глибоку бідність. “Совок” спочатку теж брутально боровся з “інакомислієм”, при чому у страшних масштабах, але потім змінив тактику після війни і почав генерити масову соціалістичну культуру, вирощуючи homo soveticus’а.
Так чи інакше, жодне індустріальне суспільство у чистому вигляді до наших днів не дожило. СРСР, який у 20-30ті роки минулого століття різко провів індустріалізацію, у 70ті різко почав звалюватися у феодально-ресурсний лад. Після розвалу цей процес прискорився і Росія стала сировинним придатком західного суспільства, а Україна — придатком Росії. Відповідно, в Україні нам невпинно формували інформаційне поле про “братський народ” і “стратегічного партнера”, лиш би сиділи в тому “руцькому мірє”, щоб хотіли “працюючих заводів, як колись було”, не вимагали прав і свобод, а головне не мішали промисловцям (в нас вони звуться олігархами) косити бабло. АЛЕ щось в згодом Україні пішло не так…
Росія взагалі скотилася у феодально-сировинний лад, коли при ціні на нафту в 140 дол за барель попиляли на метал всю промисловість в очікуванні “вуглеводневого комунізму”. Обивателям еРеФії створили інформаційне поле, у якому Росія — свєрхдєржава, а їх лідер — сонцеликий правитель всія Русі. Но щось там також почало йти не так…
Представники
- Минулі: практично вся Європа і США до Другої Світової Війни
- Сучасні: Китай, хоча він зараз переходить до пост-індустріального ладу і саме тому його ріст так сильно сповільнився
Рівень 3: Пост-індустріальне суспільство
Це суспільство, у якому люди хочуть жити комфортно. Основна характерна риса — люди вимагають якісного сервісу. Інакше кажучи, люди хочуть жити красиво.
Виникнення розвинутих пост-індустріальних країн зумовлене технологічним проривом у сфері обміну інформацією, зокрема поява телебачення та радіо, що у суміші із свободою слова дало основний поштовх для суспільної трансформації. Обмін інформацією та розвиток пост-індустріального суспільства — це два взаємозалежні процеси: обмінюючись інформацією, люди почали розуміти, що можна жити краще і якісніше, а краще і комфортне життя штовхало розвиток все більш передових методів обміну інформацією. Так на перше місце у пост-індустріальних суспільствах вийшла наука, а з нею освіта та культурний розвиток.
Але найважливішою ознакою у плані розвитку суспільства на даному етапі є те, що неймовірно сильно зросла цінність життя. Люди стали менше хотіти вбивати інших людей, сильно впав рівень нетерпимості та зросла толерантність. Життя ставало з кожним роком все комфортнішим і комфортнішим і люди хотіли насолоджуватися саме НИМ, а не тим, щоб нищити життя іншим.
Представники
- Минулі: США (у 50-80х роках), Велика Британія, Японія, Пд. Корея
- Сучасні: деякі країни ЄС та країни так званого “золотого мільярду”, “азійські тигри” та інші
Рівень 4: Інформаційне суспільство
У кінці ХХ столітті розвиток комункаційних технологій пост-індустріальних країн досяг такого рівня, коли кожна особа почала отримувати можливість обмінюватися будь-якою інформацією з будь-якою особою у будь-який момент часу. Так виникло інформаційне суспільство, де найціннішим ресурсом стала інформація, потіснивши такі речі як матеріальні ресурси, території, землю та інші матеріальні блага.
У інформаційному суспільстві на перше місце виходять інновації, більшість з яких спрямовані на те, щоб дати змогу ще ефективніше обмінюватися інформацією. Ключовою інновацією і технологічним проривом стало зародження і розвиток світової глобальної мережі Інтернет. Тисячолітня мрія людства знати, читати, переглядати, слухати і отримувати все і всюди нарешті була задоволена. Чимало молодих людей, що читають цю статтю, навіть не уявляють собі, що світ взагалі може існувати без глобальної мережі, але, очевидно, так було не завжди.
Виникнення соціальних мереж — це один із основних наслідків переходу до інформаційного суспільства: життя величезної кількості осіб змістилося у віртуальний інформаційний простір.
Проблема “правителів” у інформаційному суспільстві — це фактично повна нездатність здійснити інформаційну ізоляцію або ж створювати певне контрольоване інформаційне поле. Кожен індивід тепер отримує власну “трибуну” у соціальних мережах чи інших ресурсах, маючи змогу доносити свої думки та ідеї безпосередньо до слухача. І практично миттєво. І це просто неймовірно та фантастично!
Представники:
- США, Канада, Австралія, більшість країн ЄС, Японія, Пд. Корея, Сингапур, Гонг-Конг
Перехідні процеси
А тепер головне — давайте прослідкуємо, як же людство переходило від примітивних форм суспільного укладу до інформаційного суспільства. А головне, спробуємо знайти відповідь на питання чому у наш час відбувається саме те, що відбувається?..
Очевидним є той факт, що жага людини до пізнання є тим, що становить основу нашого буття. Сотні тисяч років тому у результаті еволюції ми здобули цю рису, відправивши інших людиноподібних в еволюційні тупіки. З цього часу нас штовхає вперед наш інформаційний голод, задовольнити який, схоже, практично неможливо.
У античні часи людство, вирвавшись із темряви неоліту, взяло курс на стрімкий суспільний розвиток. Основний рушійний фактор — виникнення писемності. Це можна вважати першою інформаційною революцією. Завдяки письму людство вперше отримало можливість хоч трошки зупинити час, маючи змогу зафіксувати інформацію і передати її іншим. Фактично, людське життя вже перестало бути якимось відірваним часовим проміжком, бо тепер постала можливість залишити щось після себе, а отже — зросла цінність самого життя як такого, бо воно залишало видимий слід.
Образне мислення, а відповідно і писемність, нікому, крім людей homo sapiens, недоступні. А саме виникнення писемності дозволило людям зафіксувати результати свого життя в часі.
Для того, щоб оте життя захистити почали формуватися перші держави. Держава, як устрій, захищала людину від дикого і безжального вирізання одного племені іншим, безконтрольного насильства і вбивства, тощо.
Маючи захист держави і писемність, люди отримали змогу зайнятися пізнанням світу навколо. Архімед, Евклід, Платон, Езоп та інші — це якраз перші піонери глобального пізнання. Античний період мав дуже бурхливий тепм розвитку у плані інформаційного обміну. Але стався один закономірний процес — бурхливий (на той час) розвиток військових технологій та суспільного укладу (республіка) призвів до сильного зміцення Риму і перетворення його у імперію з фактично авторитарним правлінням та сировинно-рабовласницьким укладом з усіма відповідними характеристиками. І ось тут-то якраз стався перший конфлікт між інформацією та державою, якщо це можна так назвати, — вільний “обіг” інформації підривав систему правління і з цим треба було щось робити. На превелике щастя, тут на допомогу прийшла нова релігія, заснована на вченні Ісуса Христа. І хоч Риму це вже не допомогло і у 465 році місто впало під натиском варварів (домашнє завдання: як думаєте, чому варвари так принципово ставили собі за ціль знищити Рим?), проте майбутнім правителям країн, що утворилися на руїнах Риму, нове вчення допомогло дуже навіть непогано.
Католицька Церква повністю взяла під контроль інформаційний простір тогочасної Європи. А, як ми вже знаємо, як тільки обмежити обмін інформацією, одразу ж зростає насильство. Протягом майже 12 століть, які охоплює період середньовіччя, у Європі йшли безперервні війни. Мало того, темні та неосвічені феодали із дуже примітивними уявленнями про світ за покликом Риму пішли ще й визволяти Гроб Господній, започаткувавши так звані Хрестові Походи, що втопили у крові сотні тисяч людей. Як я вже говорив, усіх, хто пробував щось протиставити Церкві або державі, палили, четвертували, різали, били, вішали і катували. Люди були темні і неосвічені, а отже агресивні та постійно незадоволені і природньо, що жага до задоволення реалізовувалася шляхом знищення подібних собі. У тім, задоволення від самого життя у середньовіччя було дуже мало: антисанітарія, вулиці і дороги з болота, гнилі зуби в 20 років, постійні епідемії чуми і ризик бути вбитим за буханку хліба. Як результат — невисока цінінсть життя. Вбивство і насильство було буденною справою, яка нікого особливо не хвилювала, і до насильства у середньовіччя відносилися десь так, як ми зараз до алкоголізму — типу зле, але з тим можна жити.
Таким чином на цілих 12 століть прогрес у Європі практично зупинився. Книги писали на телячих шкурах у 7 столітті, так само їх писали вручну і в 14 столітті. Уявляєте, за 700 років не змогли винайти нічого нового! Для порівняння, на початку 80-х років ХХ століття швидкості передачі даних у середньому становили 12-56 кбіт/с та й то тільки по кабелях з модемами, розміром з валізу, а вже через 30 років ми маємо безпровідні швидкості 20-25 Мбіт/с на наших смартфонах, у той же час, коли ми їдемо в поїзді чи автобусі. Ось так от!
Але казати, що все стояло на місці отих 12 “темних” століть теж буде несправедливо. Повільний прогрес таки йшов. Як правило, рушійною силою прогресу була військова справа. Люди хотіли вбивати ефективніше, швидше і масовіше. Так, наприклад, у 13 ст. навчилися робити перші гармати, давши потужний розвиток ливарній справі. Згодом, ці вдосконалені металургійні навики застосують, щоб у XVIII ст. виготовити перші циліндри та поршні парових машин.
Церква “благословляла” будь-які винаходи, що дозволяли ефективно винищувати інакомислячих, закриваючи очі на то факт, що для цих інновацій потрібно було активно обмінюватися інформацією, навіть не завжди “санкціонованою” самою Церквою. Аналогічно, Церква не особливо протистояла Великим Географічним Відкриттям, маючи у тому свій суто меркантильний інтерес. Вже потім стане зрозуміло, що власне ті відкриття добряче похитнули авторитет і гегемонію католицизму, наприклад, спростувавши твердження, що Земля плоска і що там, на заході, за обрієм є край Землі, з якого можна впасти.
Повзуча експансія та постійне захоплення все нових і нових земель — абсолютно невід’ємна частина сировинно-феодального суспільства, для якого висмоктування природніх ресурсів — основна модель виживання, а самі ресурси — найбліьша цінність.
Інша галузь, де в Середні Віки була дозволена певна інформаційна свобода, — це мистецтво. Дуже багато митців епохи Відродження були одночасно і науковцями, і артистами. Найяскравіший приклад — це, звичайно ж, Леонардо да Вінчі. Для Церкви було важкувато спалити на вогні людину, яка одночасно винаходить (точніше, лише креслить) літальний апарат, і при тому пише картину “Мадонна в ґроті“
У XVI-XVII століттях людство все ж змогло почати долати інформаційний бар’єр, і стало зрозуміло, що сировинно-феодальний лад, який був панівним на той час, приречений. Винайдення друкованого пресу призвело до другої інформаційної революції або ж другого інформаційного стрибка — книгодрукарство, і відкрило людству дорогу у наступну епоху. Епоху, коли письмову інформацію можна було розмножувати і поширювати із нечуваною на той час швидкістю. І хоча перші друковані книги були на релігійну тематику, зокрема Біблія, адже інакше Церква швидко припинила б цей промисел, проте вже згодом почали друкувати й інші книги, навіть ті, які згодом остаточно виведуть Європу з темряви Середніх Віків.
У новій інформаційній епосі одразу ж знайшлися люди, які зрозуміли, що використовуючи, а точніше застосовуючи, знання та технології, можна заробляти гроші. Так з’явилися у XVIII ст перші промисловці і почалася індустріальна революція. Спочатку у Англії, а згодом і в інших країнах почало формуватися індустріальне суспільство. Цехи і мануфактури, робота яких базувалася на ручній праці, були витіснені фабриками і заводами, де був поділ праці та застосовувалися парові двигуни.
Сильно послаблений релігійний прес дозволив людям почати задумуватися на суттю буття і над метою власного існування. Так виникла Класична Німецька Філософія. У середні віки Гелеля чи Канта, особливо за його категоричний імператив, спалили б на вогнищі або четвертували б, а у новій епосі їхні твори ставали все більш і більш поширеними і зупинити їх Церкві вже було не під силу.
Сформований робітничий клас, хоч і не був забезпеченим і горбатився за копійки, проте дуже часто його представники вміли читати і писати, на відміну від селян. Це зумовлювало те, що все більше і більше людей могли отримувати інформацію з перших вуст, можна так сказати, листуватися і загалом дізнаватися більше про світ. Друковані книги та газети ставали масовими.
Будучи більш освіченими і поінформованими, пролетарії змогли більш ефективно боротися за свої права, ніж це робили до них селяни у середньовіччі чи раби у античні віки. Як результат — перша відносно успішна революція у Франції, коли вперше в історії недворянський прошарок населення повалив монархію, хоч і особливого ефекту для нього це не дало.
Насильство у XVIII-XIX століттях все ще було звичним явищем, але люди почали задумуватися над цінністю життя. Спалення, четвертування та публічні катування практично зникли. Тим не менше, смертна кара була доволі буденним явищем, хоча навіть її намагалися зробити більш “гуманною”. Наприклад, всім відома гільйотина була винайдена з ідеєю, що людина помирала швидко і без мук. Що ж, над тим, що вбивати — це негуманно, ще ніхто не задумувався. Поки що.
Основним фактичним бар’єром, що не давав змогу робітничому та селянському класу отримувати доступ до вільного обміну інформацією, була недоступність нормальної освіти. Інші чинники, такі як церква та феодали, що були основними впливовими стримуючими групами у Середньовіччі, практично повністю втратили свій вплив.
Промислова революція та промислове виробництво у XVIII-XIX століттях разом із науковими дослідженнями дозволили отримати принципово нові матеріали та вироби. Зокрема, була налагоджена виплавка кольорових металів та виробництво деталей із них. Науковці того часу отримали можливість будувати лабораторні прилади для експериментів із електричним струмом і вже згодом був винайдений телеграф, пристрій, що спровокував третій інформаційний стрибок. Людство змогло передавати інформацію на відстань практично миттєво. Перші телеграфні лінії були прокладені через Англію, континентальну Європу і згодом США. До цього часу повідомлення на відстань в 1000 км йшло кілька днів, а з телеграфом — менше секунди!
Повідомлення поширювалися миттєво: про основні політичні події у світі людство дізнавалося у межах дня, а не за кілька тижнів, коли привезуть пошту. Науковці ділилися винаходами і обмінювалося інформацією ще швидше. А з появою радіотелеграфа світ змінився ще сильніше — тепер, щоб передати інформацію з будь-якої точки Землі, вже навіть не потрібно було дротів. Так людство зробило четветрий інформаційних стрибок за менш ніж 100 років, тоді як до того на це йшло кілька століть! Тепер радіохвилі із швидкістю світла могли доставляти літери абетки Морзе у будь-яку точку планети. Люди, які були на судні, що тоне, тепер могли отримати шанс на порятунок, бо капітан міг передати інформацію з координатами, а підкорювачі Арктики негайно передавали інформацію про місцезнаходження та про свої відкриття. Тоді, на самому початку ХХ століття, винахідники ще не знали, що здійснили інформаційну революцію і що вже за 100 років радіохвилі будуть переносити зі швидкістю світла усі види інформації, будуть передавати наші зображення, емоції, образи та голос.
Сьогодні наше житя без безпровідної передачі просто немає сенсу, ми його просто не уявляємо собі, наше сучасна буття повністю ґрунтується на цьому. Але вже й тоді, 100 років тому, у результаті четвертого інформаційного стрибка, стиль життя людей змінився докорінно, адже з’явилося на додаток до радіотелеграфа ще й радіомовлення. Кожен житель планети тепер міг отримати прямо у своїй оселі джерело безперервного прийому інформації — радіоприймач.
[…] (Продовження. Початок тут) […]
Що дозволило Католицькій Церкві взяти повний контроль над інформаціним простором?