Ми не бидло, ми не козли, ми України дочки й сини…
(майже народня пісня)

Бидло-девелоперСтрімкий ріст ІТ-галузі в Україні виявив, що суспільство, яке 70 років сиділо в дупі і жило під слоганом “Кто бил нікєм – тот станєт всєм!”, є явно не готовим до цього. Перегрів ринку праці спровокував появу окремої ІТ-популяції виду homo sapiens, які потрапивши у незвичне для них середовище, мутували в бидлоінженерів.

Основним представником цієї фауни є бидлодевелопер звичайний:

  • Обов’язково вважає, що через 3 роки він має стати “сіньйором”. Він впринципі ваажає, що “звання” підвищують виключно за “вислугу”. І не важливо, чи мав він нагоду за ті три роки зробити щось гідне чи ні. На аргументи одразу ж відповідає: ” Я вже ТРИ роки кодаю і в мене експірієнсу +100500 і НЕ ГРЕБЕ!”
  • Вважає, що будь-який девелопер з часом стане “архітєктором”. Все це тільки питання стажу досвіду.
  • Типовий бидлодевелопер вважає нездарами людей, які працюють в одній фірмі більше трьох-чотирьох років.
  • Бидлодевелоперу завжди платять менше ніж він того вартує.
  • Кожен солідний бидлодевелопер просто зобов’язаний поплакатися в “камєнтах” на ДОУ про те, як йому мало платять, як хреново працювати в великих компаніях, як він вкалує за 100500 інших бидлокодерів, як його намахують з курсом доляра і податками і т.д. Взагалі-то, це максимум, що він може зробити, бо пожалітися відкрито менеджменту в нього кишка занадто тонка, і все зводиться до показування дулі в кишені на клавіатурі.
  • Гордо вважає себе пупом ІТ-Землі, центром життя компанії і точкою на глобальній осі Всесвіту. Переконливо вважає, що всі невиробничі відділи компанії (HR, R&D, Standards Organization, Func Offices, Engagement Managers etc.) жорстоко паразитують на його важкій праці і забирають значну частину доходу, яку мали б додати до його такої маленької зарплати.
  • Для типового бидлодевелопера головне здати “делівері”. Яким воно буде – не важливо, це не його проблема. Якщо ж його таки притиснуть, то завжди на допомогу прийде метод Костиля.
  • Для бидлодевелопера не є властивим таке поняття як інженерне мислення. Він думає, що Java/.NET/Python/PHP/JavaScript (потрібне підкреслити) вирішує всі проблеми. А якщо ж не вирішує – то це проблема замовника.
  • Бидлодевелопер дуууже неохоче вчить іншу технологію, відмінну від тої, яку він всмоктав з молоком матері начитався в Інтернетах. Причина – див. пункт вище.
  • Гордо пише в резюме, що знає MS Window мало не з народження, хоча про те, що таке WMI, HAL,WinLogon не має зеленого поняття. Більше того, значна частина все-ще форматує сторінки в MS Word за допомогою пробілів і робить зміст вручну, ставлячи “крапки”.

Continue reading »

 

Гарячі реалії українського “хостингового” бізнесу заставили мої, так само як і багато інших ВЕБ-ресурсів, шукати собі кращої долі за кордоном. Пожежа в датацентрі компанії Hosting.UA  — це щось таке, що просто в голову не лізе. Мало того, що самі допустили до такого, навмисне вимкнувши сигналізацію (вона, бач, спрацьовувала дуже часто), так до всього того ось вже три дні, як компанія не виходить з офіційною заявою до клієнтів, а її сайт і далі недоступний. Відчуття таке, що тобі “смачно” харкнули в обличчя, а там на згарищі десь валяється обпалена совість власників компанії.

З одного боку, я певною мірою вдячний цій горе-компанії… На даний час я займаюся питаннями побудови високонадійних ІТ-сервісів із процесами, що базуються на основі ITIL v3. Ситуація з Hosting.UA  стане гарною ілюстрацією на моїх презентаціях та лекціях — “ось що стається з тими, хто не купляє наші рішення”.  Банально, але факт… Читаю форуми: “блін, а в мене нема бекапів! мені що, вішатися?”, “пропала робота довгих 2 років!”, “в мене останній бекап за 1 березня”… Все це — приклади дилетантства та елементарної неграмотності ведення справи. Такі в нас дибільні українські реалії ! Наприклад, замість того, щоб створити АТП із парком якісних автобусів та професійних водіїв, у нас наймають селюків “із власним автотранспортом”, через що і автобуси, і самі виглядають так, ніби працюють на фермі (про “тарифну політику” я вже взагалі мовчу). Так само в ІТ —вивчив мову “ПеХаПе” і “фпірйод” роздавати всім сайти наліво і направо без жодного розуміння всіх аспектів і ризиків.

Використовуючи систему архівації і переносу даних F-Backup (власна розробка) я щодня отримував “бекапи” додому та ще в кілька “резервних” місць, що дало мені змогу мати “бекапи” станом на 25-27 березня, тобто втрати мінімальні. Зараз всі сайти в процесі “еміграції” на німецький сервер, що знаходить у датацентрі Hetzner Online AG. І якби не DNS, вже у понеділок всі мої сайти були б відновлені. Чому я постійно “готувався до війни”? Ні, в мене до того не горів датацентр 🙂 І навіть вінчестер не “сипався”. Просто є такий процес як Service Continuity Management , який говорить, що якщо ви надаєте сервіс, то ви повинні бути готові відновити його в межах одного дня навіть якщо на інфраструктурну одиницю (у даному випадку — це датацентр) впала атомна бомба.

Цими днями величезна маса сайтів покинула Україну у пошуках кращої долі. Компанії Hosting.UA вже не піднятися. Маса ресурсів все ще “валаються” і теж, скоріш за все, значна частина з них зникне. Хто буде змушений зав’язати з Інтернет бізнесом. До когось навіть приїдуть “братки”…

Але чи навчило нас це? Чи станемо ми врешті професіоналами?…

© 2012 Roman's Blog Suffusion theme by Sayontan Sinha