Зараз Ви, скоріш за все, в Україні, у себе вдома або ж в офісі. А може в дорозі. Зараз ви читаєте цю статтю, реальний вміст якої прийшов до вас за менш ніж півсекунди зі сервера, який розміщений у штаті Вірджінія (США), подолавши більше 8000 км і пройшовши через територію США, під товщею Атлантичного Океану, через Ірландію, Британію, Швецію, Німеччину, Польщу. Зараз перед вами, скоріш за все, екран смартфону або портативний ноутбук, який ви з легкістю вимкнете, кинете в кишеню або, відповідно у сумку чи наплічник, і побіжите, бо ваш друг чи подруга надіслав(ла) вам повідомлення із фото, смайликом та текстом “Ну ти де???” — вас давненько вже чекають на цетральній міській площі. Ви сядете в метро, трамвай чи автобус. У транспорті ви продовжите читати і поділитесь через соціальні мережі цією статтею з другом, що вже кілька років проживає в Австралії, за 16,000 км звідси. І вже за менш ніж десяток хвилин усі знатимуть, що читали ви і чим ви хотіли б поділитися з іншими.

Для вас просто відбулося те, що стало сьогодні, у 2016 році, банально пророднім і звичним: ви — частина інформаційного суспільства.

Ера інформатизації стерла кордони, надала часу зовсім іншої величини, а людській думці дала дала повну свободу пересування. Людство довго йшло до цього і заплатило величезну ціну за те, щоб могти вільно розпоряджатися інформацією.

У Частині 1 ми розглянемо історію того, як людство крокувало вперед, роблячи інформаційні стрибки та революції, які у свою чергу зумовлювали зменшення насильства та відкривали все більші та більші можливості для росту. У наступних частинах будемо пробувати зрозуміти, як інформаційний прогрес і обізнаність людства зумовили ті процеси, які ми маємо зараз і свідками яких ми були і будемо у майбутньому.

Цей цикл статтей — результат моїх персональних досліджень та збору інформації. Із чимось ви будете погоджуватися, щось буде здаватися вельми очевидним, а щось — суперечливим та незрозумілим. Але у будь-якому разі я щиро сподіваюся, що вам буде цікаво та захоплююче. Continue reading »

 

УВАГА! Дана стаття містить багато бруду, ненависті та негативу, тому  її читання може спричинити сильний біль у м’яких м’язах нижче тазового відділу. Жертвам та потерпілим від тарифного та кредитного геноцидів, а також третьмайданівцям, патрийотам і “простим людям” не рекомендується читати цей допис через прямий ризик спалаху ненависті.

 Я вас попередив!..

Партія на виборах — це такий же продукт, як і той, що ми купляємо в магазині, тільки він політичний. Як кожен нормальний продукт, політичний теж має свою цільову аудиторію. Якщо ви прогуляєтесь по супермаркету, то побачите, що рідко коли нам пропонують лише одного виробника в одній продуктовій групі. Наприклад, візьмемо сметану. Є власне сметана, і є сметанний продукт. Перше — це те, що можна дати їсти людині, друге — це те, що зрештою також можна дати їсти людині. А можна і використовувати замість солідолу. Обидві ці групи продуктів мають свої цільові аудиторії. Якщо покупець дивиться лише на гарні малюнки на упаковці і не читає склад, а ще його приваблює ціна на 1 грн нижча — тоді наш покупець купляє продукт, 15% якого складає пальмовий солідол. Цільова аудиторія такого продукту — неуважний і неперебірливий покупець, що охоче “зекономить” копійку. Аналогічно й з іншими типами продуктів: хтось купляє одяг в Городку на базарі “на острові”, хтось “вдягається” на Південному, хтось “шикує” в Кінг-Кросі, ну а ще є певний відсоток, що закуповуються в “Опера-Пасажі”.

Під кожен тип покупця створюють певний продукт. Це фундаментальні основи існування економіки, бізнесу і господарських відносин взагалі.

Коли гастрономія і політика сходяться...

Коли гастрономія і політика сходяться…

Як я вже казав, партія і політики — це теж продукт. Вони також продаються нам і ми платимо за них своїми голосами. Як і кожен продукт, його створють для того, щоб задовольнити потреби певного типу і класу виборця, тобто певного типу споживача. Так само як і зі сметаною, яка по відкритті упаковки виявиться не такою смачною і гарною, як в рекламі, так само і політик (партія) — після виборів все виявиться зовсім не так, як було на біґ-мордах і в рекламі по телевізору. Continue reading »

 

Так звані “віялові” відключення вже дістали всіх. Стрічки соцмереж забиті постами, що випромінюють “любов” до обленерго та інших організацій, безпосередньо пов’язаних із відключенням. Недавно у Facebook надибав непогана пояснення, чому все так відбувається. Перш, ніж продовжити читати мій допис, раджу переглянути ось цей:

< прихований вміст > Виділити

 

“Стати свідомим споживачем” треба ставити не третім пунктом  у розділі “Що робити”, а першим. Автор чітко дає зрозуміти один важливий факт: 50% всього енергоспоживання у пікові години припадає на побутових споживачів. Дефіцит електроенергії становить приблизно 15%, то ж при такій нестачі побутовим споживачам було би непогано скоротити споживання енергії хоча б у два рази.

Також хочу зауважити, що відключення відбуваються у квазіавтоматичному режимі. Система моніторить навантаження і служба енергонагляду відключає ті райони, які споживають найбільше енергії. Тому можете писати листи президенту, перекривати дороги, можете розводити безконечні срачі в соцмережах, можете нервово кричати на кожному кроці “шо то за держава!”, можете навіть піти палити шини під Раду — нічого це не допоможе.

Також хочу зауважити, що відключення відбуваються дистанційно. І якщо ви з сусідами сьогодні поїдете лементувати під паркан місцевого РЕМ, та під натиском отримаєте тимчасово електроненергію, то завтра, через її дефіцит , вас відключать з підстанції більш високого рівня напруги. Тобто всю область, зі споживачами першої категорії — водогін, каналізація, газоперекачувальна станція, тощо. Ваша сумнівна перемога сьогодні обернеться поразкою завтра для більшої кількості громадян, з більш серйозними наслідками.

Єдиний варіант уникнення відключення — це ЕКОНОМІЯ і свідоме обмеження споживання. Крім того, це дасть змогу виробити підхід до заощадження енергії, оскільки планується зростання тарифів, якого уникнути нам теж не вдасться.

Що ж робити і як економити?

1. Основна частина електроенергії тратиться на освітлення. Не секрет, що основна частина наших помешкань все ще освітлюється  класичними лапмочками розжарення (в народі “жарівки”). Жеруть вони багато, а світять не дуже. У середньому у помешканні горить 3-4 лампи, що в сумі становить 400 і більше ват.

Що робити? Поміняти всі лампи на LED-аналоги. І не на люмінесцентні “економки”, а саме на LED. На стільки, на скільки вистачить бюджету. Окреме звернення до моїх колег ІТ-шників: для вас то є must be і якщо у вас вдома є “жарівки” — то ви козли.

LED в 11-12 разів ефективніша за “жарівку” і в 4-5 за енергоощадну лампочку. Отже, замість 400 Вт аналогічні LED лампи споживатимуть 40-50 Вт, при чому світлодіодне світло значно приємніше для очей ніж світло від жарівки і, очевидно, від економки.

LED-лампи дорогі. Аналог “сотки” (10 Вт) коштує десь біля 100 гривень. Очевидно, що період окупності такої інвестиції буде дуже довгим тому багато-хто вважає таку інвестицію неоправданої. Однак, як написано вище, до нас додому прийшла війна, і питання економічної доцільності зараз не стоїть, а стоїть питання економічного патріотизму. Тому якщо хтось думає, як потратити заощадження, що знецюються кожного дня, даю підказку: купіть LED-лапми та інші енергоощадні пристрої. Якщо ви вже закупилися, тоді зробіть подарунок до Різдва своїм батьками, родичам, друзям, які, можливо, такої змоги не мають. Кожна зекономлена Ват х секунда електроенергія зменшує ризик того, що у вашому мікрорайоні раптом пропаде світло.

Continue reading »

 

Дорогі мої друзі, співвітчизники! Через всього лише кілька десятків годин ми почнемо робити вибір нової влади у нових важких реаліях. Соціальні мережі рясніють постами, за кого голосувати, а за кого ні. Хто добрий, а хто поганий. Хто крав, а хто не крав. І так далі… Я вже зі своїм вибором визначився, але писати про це не буду. І вам не раджу. Залишейтесь при своїй думці — це ваше законне право.

ВибірЄдине чого не хочеться, це щоб не було як в 2004му — обрали президента з надією, а несподівано виявилося, що він нас зрадив. Хоча давайте будемо відвертими: це не кандидат як правило зраджує нас, а ми його. У далекому вже тепер 2004му ми хотіли від нашого кандидата нездійсненних речей, ми хотіли того, на що самі б ніколи не пішли. Ми повірили в те, що з точки зору логіки було нездійсненним. А потім, коли все стало на свої місця, коли ейфорія від перемоги Майдану пройшла і коли виявилося, що треба не тільки, щоб нам щось поміняли, але й мінятися самому, — все якось розвалилося. Той президент, заради якого ми мерзли на майданах і площах, нас раптом зрадив. Ми думали, що у новому 2005му році ми прокинемося європейцями, а виявилися все тими ж люмпенами і рагулями…

Прийшло десять років. Історія повторюється. Правда події стають більш жорсткими і більш брутальними. Якщо в 2004му ми всього лиш мерзли, то 2014 ми гинули. І ось знову маємо вибори. Цього разу “правильний” кандидат не один і майже кожен виборець вже визначився із своїм “месією”. Але я помічаю, що народ знову робить ту ж саму помилку: він очікує, що обраний ним президент буде керувати народом, а не навпаки — народ Президентом. А це вже означає, що кого б ми не обрали — розчарування неминуче.

Я сподіваюся, що кожен вже визначився із тим, за кого він віддасть свій голос у цю неділю. Тим не менше, аби уникнути розчарувань і прокльонів у майбутньому, насамперед раджу чітко дати для себе відповіді на наступні питання:

  1. Чи читали ви офіційну програму кандидата, за якого сподіваєтесь віддати голос?
  2. Чи читали ви передвиюорчі програми інших кандидатів?
  3. Чи знаєте ви повноваження Президента України згідно Конституції?
  4. Чи вважаєте ви, що обіцянки, дані в програмі, лежать у правовому полі діяльності Президента України і в нього (неї) є встановлена законом можливість дотриматися даних обіцянок?
  5. Чи знаєте, хто згідно законодавства і Конституції України несе відповідальність за:
    1. Економічний стан у державі?
    2. Зовнішню політику?
    3. Діяльність силових структур?
    4. Врегулювання судової системи?
    5. Систему соціального забезпечення?

Continue reading »

 

Сьогодні будемо знову говорити не про Мальдіви і не про подорожі. Сьогодні я знову хочу розказати про важливі зараз речі. Цього разу — про енергозбереження в Україні в цілому і у кожному домі зокрема.

По-перше, держава…

По-перше, в Україні державної програми енергозбереження нема. Все. Переходимо до наступного пункту.

330x220_154201А ні, ладно, таки ще трохи додам. В Україні був колись Державний комітет з енергозбереження, який Президент В. Ющенко ліквідував своїм указом (що впринципі, дуже логічно), тільки-но прийшовши до влади. Бо такий комітет — це бездонна водойма, в якій можна відмивати гігантські бюджетні кошти із няшними лозунгами типу “go green“, “earth day”, “save it for your children” і все таке. Піпл в основному таке хаває, так як 95% поняття не має, що направді повинна робити держава для стимулювання енергозбереження, а тих 5%, які протестують, через підконтрольні ЗМІ швидко назвуть “проплаченими агентами нафто-газових корпорацій” і про них забудуть.

Святе місце порожнім не буває, і після того, коли Бджоляр завершив свою каденцію, його двіччі не судимий наступник утворив Державне Агентство Енергетичної Ефективності, яке у-вві-ккнуло (С) ефективний насос по ефективному випомповуванню грошей з держбюджету. Схеми попм і насосів дуже різноманітні: це і міні-ГЕС в Карпатах, і сонячні станції в Криму, і розпилювання грошей по Кіотському протоколу та сила-силенна інших міні- та гігапроектів по розкрадання коштів замаскованих під солодкою фразою “енегрозбереження”.

На сьогодні сайт ДЕРЖЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТі ладве працює і схоже його в черговий раз будуть зносити… Таке от… Continue reading »

 

УВАГА! Дана стаття містить багато бруду, ненависті та негативу, тому прохання до людей із гіпертрофованим співчуттям припинити читання даного запису. Я вас попередив!..

Пролог

Замість прологу, раджу прослухати лекцію Кахи Бендукідзе, відомого підприємця і науковця грузинського походження. Особливо прошу звернути увагу на презентацію про популізм, енергетичну залежність та затрати на державний апарат…

Ну що, пудивили-сі? Не дуже вам сі то спудобало, пра?

А тепер, вйо до новин!(C)

Перше питання — що робити далі? Ні, я зараз не хочу говорити про Крим і Росію. Там все зрозуміло. Питання стоїть інакше: “Як нам розвиватися далі? Як покращувати наш добробут?” Як кожному із нас реалізувати свою мрію — жити у достойній розвинутій країні?

Ситуація, в якій ми зараз знаходимось, потребує радикальних, важких і непопулярних змін. Нам треба змінитися ментально (очевидно, із Революцією цей процес вже почався), нам треба зрозуміти, що все залежить тільки від нас, а не від того “як там порахують”, нам треба навчитися свідомий, осмислений вибір. Врешті решт, нам треба навчитися ДУМАТИ!

Continue reading »

 

Кодного разу, коли наближається травень місяць, у певних прошарків населення починається “червоне” загострення і вони готуються СВЯТКУВАТИ “перемогу”. І в той час, коли у всьому світі “вшановують”, у нас “святкують”.

Я з глибокою повагою ставлюся до тих, хто віддав життя на фронтах Другої Світової. Ці люди не винні. Вони були маріонетками в руках двох психічно неврівноважених фашистів – Сталіна і Гітлера. Вічна шана тим, хто з гвинтівкою на трьох і магазином патронів на п’ятьох таки зміг пройти пекло війни.

Я з презирством відношуся до комунізму, комуністів і всього, що з тим пов’язано. Ці голозаді люмпени знищили націю, культуру і свідомість людей, виростивши цілі покоління людей, для яких “празнік вєлікой пабєди” – це найвище досягнення людства.

Я і моя родина ніколи не святкувала, не святкує і не буде святкувати “пабєду”. Це не свято моєї родини, це її трагедія…

Славінський Петро Петрович (мій прадід) – у 1947 році заарештований НКВДистами, висланий в Кемеровську область, де пропав безвісти. Пошуки могили не дали результатів. Скоріш за все, похований в братській могилі разом із сотнями інших співітчизників. Причина арешту – антирадянська діяльність, “враг народа”, куркуль.

Славінська Анастасія (прабаба) – заарештована НКВД в 1947 році. Після кількох днів звірячих катувань та гвалтувань вислана в Мордовію, куди так і не доїхала – померла по дорозі і її викинули з поїзда. Місце поховання відповідно не відоме.

Славінський Микола Петрович (брат баби) – застрелений НКВДистами в 1947му році біля с. Родатичі (Городоцький район) у віці 25 років. Будучи позбавленим майбутнього і бачучи, як комуністи поступають з рідними і співвітчизниками, вступив до лав Повстанської Армії. Загинув під час нерівного бою з загоном НКВД. Місце поховання невідоме.

Войтович (Славінська) Пелагія Петрівна (баба) – провела 4 роки в нацистському концентраційному таборі в м. Бург, працювала на фабриці. Після війни в 1947 році заарештована НКВД, обвинувачена в “ізмєнє Родінє” (54 стаття) і вислана в Мордовію, де провела 7 років із 25 призначених. Коли повернулася з Мордовії, то її власна дитина, якій тоді виповнилося 8 років, не впізнавала рідну маму і називала її “цьоцею”…

Войтович Петро (прадід) – офіцер австрійської армії, учасник бойових дій на Російському Фронті. Був поранений в руку і взятий в полон, де провів 3 роки. Повернувшись з полону важив заледве 50 кг, тоді як йдучи на фронт важив 110.

Войтович Мирон Петрович (дід) – в 40-44му добровільно поїхав в Німеччину на роботу, уникнувши примусових робіт. Брав активну участь у підпільному антифашистському русі опору, за що був заарештований Гестапо і провів 4 місяці в таборі суворого режиму. Під час ув’язнення ледь не помер від запалення легенів. Після повернення в Україну заарештований НКВД і засуджений до 10 років  по 54-й статті. Провів 5 років в пересильній тюрмі в Жмеринці. Саме дід мені розказував про катування, які застосовували слідчі при допитах. Зокрема, коли людину садили на ріг табуретки на куприкову кістку і чекали, поки вона не втратить свідомість від болю…

Войтович Антон Петрович (брат діда) – замордований польською каральною поліцією у 1945 році в процесі кампанії репатріації (сумнозвісна “Вісла”), які організували польські комуністи. Всю ніч поліцаї знущалися над тілом, переломивши всі кістки, а над ранком кинули обабіч дороги. Місце поховання – невідоме.

Пик (Войтович) Марія Петрівна (сестра діда) – провівши 4 роки на примусових роботах у Німеччині, вирішила не повертатися в Україну і емігрувала в США. Вона єдина, хто уникнув репресій і переслідувань. А ще вона єдиний живий свідок тих подій і останній представник цього покоління. Проживає в м. Чикаго, зараз їй 92 роки.

Павлюк Василь Іванович (брат діда) – воїн окремого Чехословацького Корпусу Радянської Армії, власник бойових відзнак та нагород Республіки Чехословаччина. Про його життя можна написати окрему книжку, або як мінімум окрему статтю. У 1939 році послухавши пропагандистів-сексотів, які зваблювали райським життям в СССР, перейшов Карпатський хребет і був заарештований НКВДистами, звинувачений в шпіонажі і засуджений до розстрілу. Однак розстріл замінили на довічні роботи на рудниках в Магаданській області, що було гірше за смерть. В 1942му попросився на фронт, оскільки краще було вмерти під кулями, ніж згнити в золотій шахті. Був відправлений в танковий батальйон окремого Чехословацького Корпусу. Під час однієї із битв був важко поранений і сильно обгорів. Закінчив війну під Прагою в 1945 році, де й залишився жити до кінця життя. Про війну говорив неохоче, а якщо його хтось осмілився б привітати “С Пабедой!”, то міг би і в пику заїхати… Комунізм і комуністів вважав найбільшою заразою в світі і люто їх ненавидів. Похований з почестями на війському цвинтарі в Чеській Республіці.

 

 

 

Помітив, що люди просто масово роблять помилки у написанні слів із префіксами з та с на початку слова.

Отже, даю витяг з граматики української мови:

На початку слова перед буквами к, п, т, ф, х пишеться літера с. У всіх інших випадках пишеться з.

Приклади

ПРАВИЛЬНО: сформувати, скрутити, сфотографувати, спроба, схожий, стирати, стрибати, збентеження, скоріше і т.д.

НЕПРАВИЛЬНО: зфотографований, зформувати, зкопаний, зхований, зхованка, т.д.

 

Недавно натрапив на ось-ото творіння від Кузьми. Актуально… Торкнуло… Порвало… Як завжди, дохYя матів (словом, 18+).

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити Скрябін – Іспанія, 1.8Мб, mp3

Далі – відео…

Continue reading »

 

Сьогодні набув чинності указ Президента про розпуск парламенту. Що ж , файно. Як кажуть у нас в народі, “Дід без дива не живе – я не п’є, то воші б’є”. Ну а пісенька Юнака Кулеметника стала моїм гімном (наголос на перший склад) на цей тиждень, хоча думаю до самого 7го грудня піде.

Слухаємо…

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити Юнак Кулеметник – Політику в рот (без цензури), 3.5Мб, mp3

© 2012 Roman's Blog Suffusion theme by Sayontan Sinha