… Весь мир насилья мы разрушим
До основанья, а затем
Мы наш, мы новый мир построим,
Кто был никем — тот станет всем!
“Інтернаціонал”

УВАГА! Дана стаття містить багато бруду, ненависті та негативу, тому прохання людей із гіпертрофованим співчуттям припинити читання даного запису. Ті громадяни, яких сильно мучить питання “Чому стоять заводи?!?!” і “Коли в мене буде європейська пенсія!?!?!” можуть відчути сильний біль у частині тіла, що знаходиться ззаду нижче пояса.

Же би сь те не плакали і не блювали ненавистю в мою сторону, я вас попередив!..

Кожного разу, коли українці роблять якусь революцію, чи то в 2004-му році, чи то в 2014-му, чи в 1918, у них завжди з’являється якесь дике бажання позбавити багатих їх власності і роздати її … а фіг його знає, кому роздати, головне забрати! Українське суспільство, як і весь пост-радянський простір, просто неймовірно насичені тотальною ненавистю і нетерпимістю до більш-менш успішних людей. Найцікавіше те, що якщо сьогодні ваш колега такий же невдаха, як і ви — то зараз він ваш друг. Але як тільки він доб’ється успіху — він стає вашим ворогом і ви починаєте його ненавидіти.

Оскільки у нас крупні бізнесмени або ж як ми їх звемо, олігархи, — найзаможніші люди, то й променів ненависті вони отримують найбільше. Не секрет, що їхньому бізнесовому успіху передувала успішна кримальна діяльність у минулому, і мабуть це і є одна із причин “народної любові”. Але собі так думаю, що навіть якщо б найбагатшою людиною став власник ІТ-бізнесу, який він чесно підняв “з нуля”, його ненавиділи б так само, як і Ахметова.

Я довго цікавився, звідкіля ж ростуть ноги у тої нетерпимості, що ми зараз маємо у суспільстві. Виявляється, це частина нашого буття. Наш світогляд потягом останніх двох-трьох століть формувався таким чином, що пан або власник — це зло, а робітник або селянин — уособлення добра,  що успіх пана — це зло, а розорення або розграбування пана — це добро. Continue reading »

© 2012 Roman's Blog Suffusion theme by Sayontan Sinha