Весна іде, життя цвіте й вирує,
Земля покрита барвами весни.
А у повітрі — непомітна небезпека,
що тіло тихо розриває на шматки…

І сонця промінь щедро гріє землю,
Без нього неможливим є життя,
А наше тіло точить мирний атом,
І ми відходимо із ним у небуття…

Важке повітря, як розпечений метал…
Ми ж йдемо мовчки, нам ніколи кричати.
І тільки хтось тихенько прошептав:
“То ось який на смак, цей мирний атом…”

І смак металу в роті, і реактор, і уран,
І вся країна Рад — будьте сто раз прокляті.
Життя своє ми віддали за те,
Щоб після нас вже не прийшлося віддавати.

Роман Павлюк, 26 квітня 2010

Присвячується всім людям, які ціною власного життя та здоров’я 24 роки тому ліквідували найжахливішу техногенну аварію в історії людства.

© 2012 Roman's Blog Suffusion theme by Sayontan Sinha