Сьогодні підходить до закінчення мій день перебування в США. Переліт був нормальний, проте без турбулентності, ясне діло, не обійшлося. Іноді здавалося, що трансконтинентальний Боїнг-767 замахав крилами, словом відчуття так собі, на землі було би не страшно, а навіть скоріше круто, а на висоті 11км адреналін піднімається до позначки кипіння. Стюардесси в той час травлять анекдоти у своїй рубці… Добре їм…
Сонце зайшло за обрій і культурний шок помалу втихає… Великі (а точніше величезні) автомобілі вже не викликають такого особливого подиву. Ну катаються америкоси на вантажівках по місту і шо тим техасцям зробиш . Перше, що вразило просто таки неймовірно, – на вулицях нема тротуарів. Ну і ясно, а навіщо вони там, якшо в тебе є твоя власна вантажівка (інакше DODGE назвати важко).
В Техасі зараз 10 година вечора, на дворі лютий місяць, а температура +14 градусів. А може і менше… У всякому я разі дуже скучаю за рідною метричною системою. У супермаркеті ціни на розважні продукти вказані в доларах за фунт, на термометрі кондиціонера шкала у фаренгейтах, на тротуарах таблички кажуть відстань у футах, а спідометр авто – в милях.
На вечерю – їжа з якогось там фаст-фуду, замовлена по телефону. Ну ясно ж, бути в Америці і не замовити їжу по телефону. Ми ж всі фільмів надивились, де пару крутеликів селяться в готелі, потім дзвонять кудась і кажуть "Buffalo wings… Three times… Yes, that’s should be for three persons…. OK". Я зробив так само і, о чудо, нам привезли три порції крилець. Поняття "порція" в Техасі виходить за межі поняття порції в Україні. І хоча я замовив другу по розміру порцію, ми то ледве в себе запхали. Всього там п’ять розмірів порції, не знаю, де на планеті живе така людина, осилить порцію найбільшого розміру. А ще характерно, що їжа дуже дешева. Одним словом, у цій країні всі умови для того, щоб процвітати рости в ширину .
Що ж, буду йти спати, а моя Батьківщина у той же час прокидається і збирається йти на роботу. Ось такий він, ефект відстані в 11 тисяч кілометрів від дому.

From Austin Visit